Спецпроект

Олена Боннер: "Правозахисник - звичайна професія"

"Інтелігенції давно нема. Ті, кого ми так сьогодні називаємо, є в різних верствах суспільства. Серед злодіїв їх теж багато. Не знаю, чому в Росії нема громадянського спротиву. В Україні є, у Грузії є, тільки Росія... Не знаю"

18 червня померла Олена Боннер - радянська і російська правозахисниця, вдова академіка Сахарова, ветеран Другої світової війни. Вшановуючи пам'ять, ІП пропонує згадати кілька думок Боннер щодо сьогоднішнього дня правозахисного руху і демократичного суспільства на пострадянських теренах.

-----------

Термин "правозащитник" сохраняется, им пользуются во всем мире, но слово "диссидент" я бы уже перестала употреблять. Задачи совсем другие. Но я совершенно не согласна с теми нашими коллегами, которые сказали, что правозащитники не должны ставить перед собой политических задач.

В нормальном демократическом обществе, где происходит смена политических элит, это такая же профессия, как любая другая, пригодная для именно политической деятельности. 

 Олена Боннер

Согласия в демократическом движении быть не может, потому что каждый из демократических политиков или демократических партий - это отдельные программы, разные решения. Но чего не было сделано (и это мне кажется большой ошибкой) - это объединения по одному четкому поводу - за честные выборы.

И вот тут я не согласна и с теми, кто говорит: "ах, с Лимоновым я не сяду", "ах, с Зюгановым не буду разговаривать". Я считаю, что все население вне зависимости от политических симпатий, членства в партии и прочего, должно было совместно решать проблему честных выборов и не дать принять законы, которые фактически ликвидировали выборы.

Но для этого надо было объединиться всем.

 Олена Боннер (ліворуч) в "Артеку". 1936 рік. Фото: "Артеківець"

Я очень люблю Каспарова. Побольше бы ему поддержки от всей нашей так называемой интеллигенции. Интеллигенция - слово, как известно, середины аж XIX столетия, интеллигенция прекрасно расцвела в своих идеалах в ХХ столетии, но говорить сейчас об интеллигенции не время.

Интеллигенции давно нет, есть грамотный,  профессиональный образованный слой населения. Есть люди просто удачливо богатые. Есть воры, много-много-много воров. Те, кого мы называем сегодня интеллигенцией, есть во всех этих слоях. У воров их тоже много.

Я не знаю, почему у нынешнего российского общества нет гражданского сопротивления в достаточной степени. Меня это удивляет. Украина сопротивляется, Грузия сопротивляется, только Россия... Не знаю.

 Працівник медичної служби. Фронтове фото

Мне во сне снится другой народ, мои санитары-носильщики военного времени, мальчики, между прочим, теперь я понимаю, раньше я думала - взрослые.

Мне не хочется в данном случае сваливать на Сталина: ах, 70 лет или сколько-то лет Сталина, поэтому мы такой несчастный народ. Сталин же и для Грузии был столько же лет, и для Украины, и никак не милостивее относился к ним.

Ветеран Олена Боннер про війну, ветеранів і "За Родину! За Сталина!"

А в отношении диссидентов, вот этой небольшой кучки людей - какие-то другие задачи, кому-то, очень немногим, удалось вернуться к профессиональной деятельности, многие уехали, я думаю, чувствуют одиноко себя на Западе. Я по старости уехала, и мне нехорошо тут, не подумайте, что мне нехорошо быть с детьми или еще что-то.

Академік Андрій Сахаров із дружиною Оленою Боннер. 1980-ті. Фото: vestnik.com

Мне уютно, все нормально, и я не дома, я хочу домой, но сил на это у меня нет. Кроме того, я вам скажу про мое поколение правозащитников. Все-таки другие задачи были и, действительно, были неполитические задачи, а сегодня они могут быть и политическими.

Вместе с тем я все время вспоминаю стихи Багрицкого: "От черного хлеба и верной жены мы бледною немочью заражены... Копытом и камнем протоптаны годы.... И горечь махорки на наших губах... Чуть ветер, чуть север - и мы облетаем. Чей путь мы собою теперь устилаем? Чьи ноги по ржавчине нашей пройдут... Мы - ржавых дубов облетевший уют..."

Джерело: Радіо Свобода

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.