Спецпроект

Олена Боннер: "Правозахисник - звичайна професія"

"Інтелігенції давно нема. Ті, кого ми так сьогодні називаємо, є в різних верствах суспільства. Серед злодіїв їх теж багато. Не знаю, чому в Росії нема громадянського спротиву. В Україні є, у Грузії є, тільки Росія... Не знаю"

18 червня померла Олена Боннер - радянська і російська правозахисниця, вдова академіка Сахарова, ветеран Другої світової війни. Вшановуючи пам'ять, ІП пропонує згадати кілька думок Боннер щодо сьогоднішнього дня правозахисного руху і демократичного суспільства на пострадянських теренах.

-----------

Термин "правозащитник" сохраняется, им пользуются во всем мире, но слово "диссидент" я бы уже перестала употреблять. Задачи совсем другие. Но я совершенно не согласна с теми нашими коллегами, которые сказали, что правозащитники не должны ставить перед собой политических задач.

В нормальном демократическом обществе, где происходит смена политических элит, это такая же профессия, как любая другая, пригодная для именно политической деятельности. 

 Олена Боннер

Согласия в демократическом движении быть не может, потому что каждый из демократических политиков или демократических партий - это отдельные программы, разные решения. Но чего не было сделано (и это мне кажется большой ошибкой) - это объединения по одному четкому поводу - за честные выборы.

И вот тут я не согласна и с теми, кто говорит: "ах, с Лимоновым я не сяду", "ах, с Зюгановым не буду разговаривать". Я считаю, что все население вне зависимости от политических симпатий, членства в партии и прочего, должно было совместно решать проблему честных выборов и не дать принять законы, которые фактически ликвидировали выборы.

Но для этого надо было объединиться всем.

 Олена Боннер (ліворуч) в "Артеку". 1936 рік. Фото: "Артеківець"

Я очень люблю Каспарова. Побольше бы ему поддержки от всей нашей так называемой интеллигенции. Интеллигенция - слово, как известно, середины аж XIX столетия, интеллигенция прекрасно расцвела в своих идеалах в ХХ столетии, но говорить сейчас об интеллигенции не время.

Интеллигенции давно нет, есть грамотный,  профессиональный образованный слой населения. Есть люди просто удачливо богатые. Есть воры, много-много-много воров. Те, кого мы называем сегодня интеллигенцией, есть во всех этих слоях. У воров их тоже много.

Я не знаю, почему у нынешнего российского общества нет гражданского сопротивления в достаточной степени. Меня это удивляет. Украина сопротивляется, Грузия сопротивляется, только Россия... Не знаю.

 Працівник медичної служби. Фронтове фото

Мне во сне снится другой народ, мои санитары-носильщики военного времени, мальчики, между прочим, теперь я понимаю, раньше я думала - взрослые.

Мне не хочется в данном случае сваливать на Сталина: ах, 70 лет или сколько-то лет Сталина, поэтому мы такой несчастный народ. Сталин же и для Грузии был столько же лет, и для Украины, и никак не милостивее относился к ним.

Ветеран Олена Боннер про війну, ветеранів і "За Родину! За Сталина!"

А в отношении диссидентов, вот этой небольшой кучки людей - какие-то другие задачи, кому-то, очень немногим, удалось вернуться к профессиональной деятельности, многие уехали, я думаю, чувствуют одиноко себя на Западе. Я по старости уехала, и мне нехорошо тут, не подумайте, что мне нехорошо быть с детьми или еще что-то.

Академік Андрій Сахаров із дружиною Оленою Боннер. 1980-ті. Фото: vestnik.com

Мне уютно, все нормально, и я не дома, я хочу домой, но сил на это у меня нет. Кроме того, я вам скажу про мое поколение правозащитников. Все-таки другие задачи были и, действительно, были неполитические задачи, а сегодня они могут быть и политическими.

Вместе с тем я все время вспоминаю стихи Багрицкого: "От черного хлеба и верной жены мы бледною немочью заражены... Копытом и камнем протоптаны годы.... И горечь махорки на наших губах... Чуть ветер, чуть север - и мы облетаем. Чей путь мы собою теперь устилаем? Чьи ноги по ржавчине нашей пройдут... Мы - ржавых дубов облетевший уют..."

Джерело: Радіо Свобода

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.