Спецпроект

Пірати Карибського моря - перші демократи Заходу

"Пірат" сьогодні звучить як звинувачення, але колись морські розбійники доклалися до реформування західного суспільства. Расова терпимість, права людини, демократичні вибори, чесний розподіл ресурсу - те ж саме, що на Запорозькій Січі.

Пірат Едвард Тіч, він же Чорна Борода. У його волосся заплетені тліючі ґноти - щоб під час абордажу запалювати від них бомби. Гравюра 1730-х років

Пірати настільки приваблюють письменників і режисерів, бо ми знаємо точно, що вони існували — однак не знаємо точно, як саме.

Звичайно, є вирізки тогочасних газет — вони яскраві, але явно більше змахують на пропаганду, ніж на факти. “Небезпеку видно у самій їхній усмішці, - писав один такий надійний репортер. - Вони порушують усі закони, і людські, і Божі”.

Зображення джентльменів удачі в якомога гіршому світлі було на користь усім. Урядам — адже боротьба проти грабіжників, які немилосердно поводяться з усіма, дозволяла забезпечити симпатії публіки. Та й самим піратам — оскільки їх зображували кровожерними й непередбачуваними, потенційні жертви швидше здавались і намагалися співпрацювати.

Власне кажучи, вони навмисне намагалися підтвердити репутацію безсердечних.

Знаменитий Чорна Борода, прообраз капітана Флінта в "Острові скарбів", перед абордажем запалював кілька ґнотів, уплетених в його бороду, щоб створити серед забобонних моряків загальне враження демонічності. Хоча, з іншого боку, від тліючих ґнотів можна було оперативно підпалювати саморобні гранати.

Чорна Борода, він же Едвард Тіч - хоч і з ґнотами у бороді, але пістолями обвішаний не згірш, скажімо, Сагайдачного. Гравюра 1720-х років

Але в житті піратів було й те, про що у пресі того часу не писали. Моряки знали, що на піратських кораблях загалом живеться краще, що у піратів більш демократичні практики, і що серед команд існує расова рівність. Життя пірата часто виявлялося більш цивілізованим, ніж життя моряка на "законних" кораблях.

Економіст з університету Джорджа Мейсона (американський штат Вірджинія), професор Пітер Лісон розповідає про це у своїй книжці “Невидимий гак: пірати Карибського моря, батьки-засновники США й вільні ринки”. Він розглядає піратів як гравців у сфері економіки — якими, власне, є і решта людей.

Пірати, як і ті, хто їх ловив, керувалися власною вигодою. Зрозумівши це, можна почати розуміти все інше: і сірку в бороді, і голосування, і порівняну рівноправність негрів — і тортури полонених просто “задля розваги”.

Біля США знайшли якір із корабля Чорної Бороди

Життя на піратському кораблі виявляється не стільки абсурдним карнавалом із шаблями й гарматами — скільки зборами мешканців багатоквартирного будинку в комунальній власності, от тільки будинок цей на морі.

Грабіж у відкритому морі існував зі стародавніх часів — але пірати як образи народної уяви постали лише в 16 році. І були вони тоді агентами держави.

Найвідоміші з них — сер Генрі Морган, а також капітан Дрейк, на честь якого названо протоку між Південною Америкою й Антарктидою. Морган і Дрейк за заслуги були посвячені в рицарі. Вони заради власної вигоди, але з дозволу держави, грабували кораблі ворогів — або точніше, всіх, хто не міг довести, що він друг піратів.

Коли війна між Британською та Іспанською імперіями закінчилась у 1714 році (в Україні тоді ще тривала криза Гетьманщини після поразки Мазепи), багато піратів усвідомили для себе, що їм-то припиняти грабунки не хочеться. От тільки тепер це буде без дозволу держави — а отже, і грабувати можна геть усіх без винятку.

Так почалась велика доба піратства. Водночас на морях перебували від 1000 до 2000 піратів. Можливо, нас ця цифра не вражає — але врахуймо, що на той час населення всіх колоній Північної Америки, скажімо, становило близько 150 тисяч.

Як американський пірат і запорізькі козаки перемогли турків

А тепер поглянемо на гаманці піратів. У мирний час річна плата для моряків на "законних" кораблях становила 25 фунтів — приблизний еквівалент нинішніх 4000 доларів. У той самий час, успішний рейд міг принести команді піратів по 300 або й 1000 фунтів на брата, за три-чотири місяці.

Якщо "законна" зарплатня у "законних" моряків була не дуже гарною — то умови праці були ще гіршими.

Капітани мали абсолютну владу над моряками, й регулярно засуджували їх до покарання різками, позбавлення зарплатні або навіть їжі, чи прив'язували до щогли. Вже вдома моряки могли подати в суд — і часом вони таки вигравали — але це мало тішить, коли у тебе попереду ще півроку на морі, під батогом, та ще й позбавленим своєї пайки рому.

Така система — результат не садизму капітанів, а поганої комерційної структури. Корабель — це величезна інвестиція. А в морі може статись усяке. Шторм. Помилки навігації. Ті ж пірати. Тому з морякам поводилися як із ненадійними одиницями не дуже надійного механізму - як із лінивими кур'єрами в офісі.

Бо якщо ти найманий працівник моряк на ставці — ти будеш нехтувати роботою, коли тільки можеш. А чому б і не вкрасти чогось і не втекти в порту? А чому б не пити допізна? І якщо нападуть пірати — звісно, ти віддаси їм усе без бою, аби лише тебе не зачепили.

Справді-бо, пірати часто віддавали частку морякам — і ті почувалися після такого грабунку нітрохи не гірше, ніж до нього. Тож топ-менеджери капітани, які часто були співвласниками кораблів і товарів, мали всі причини, щоб панувати на кораблі силою.

Ну а пірати — поза законом. І звернутися до влади у випадку суперечки їм не випадає. Тож вони вигадали власні способи, як вести бізнес. За півстоліття до американської конституції пірати вигадували документи, у яких були й права голосування, і суди присяжних, і правила розміщення майна, і навіть методи імпічменту для капітанів.

 Капітан Джек Рекгем. Гравюра з книги "Загальна історія грабунків та убивств найвідоміших піратів" (1725 рік)

Джек Рекгем (він же "Ситцевий Джек") - людина, якій приписують створення чорного прапора "Веселий Роджер" із черепом та перехрещеними шаблюками - став капітаном корсарів не просто так. Його командир Чарльз Вейн відмовився атакувати французький військовий корабель - і команда провела перевибори.

Вейна за боягузство не вбили: згідно з неписаним законом, його висадили на найближчому острові. Разом із Вейном висадили і матроса - єдиного, який голосував проти того, щоб новим капітаном був Рекгем. Такі б закони нам у Верховну Раду :)

Петро Сагайдачний - він зробив Чорне море Козацьким

Звичайно, піратів цікавили не абстрактні “природні права людини”, а власне виживання і забезпечення собі частки здобичі.

Але остаточний результат — на диво схожий на систему самоуправління, якою вона мала б бути у просвітлених республіках. А може, й краще, бо тут суспільний договір насправді існував, і він насправді був добровільним (для піратів, а не для їхніх жертв).

Ніхто не народжується піратом (на відміну від громадянина республіки) — і контракт потрібно було щоразу поновлювати.

Прапор корсара родом з Уельсу Бартолом'ю Робертса. Пірат пиячить зі смертю. Знамено виконувало піар-функцію, залякуючи потенційних жертв

Дотримання контракту означало, що кожен отримає свою частку — тож кожен стежив за дотриманням. Пірати жили з власними законами — до того ж, часто ретельно виписаними (хай і з жахливими граматичними та іншими помилками). Ці правила приймалися заради спільної безпеки й вигоди.

У капітана Бартолом'ю Робертса, скажімо, правила були на диво сумирними: відбій о 8 годині. Заборонено пити після відбою. Заборонено грати в азартні ігри. Заборонено шуміти. Більшість сучасних школярів живуть значно більш диким життям, ніж ці пірати в добу свого розквіту.

Вини і чирви. Як грали у карти в козацькі часи

Втім, життя між рейдами не було настільки здоровим. Та й піратство означало згоду на неприємні умови. Покарання у відкритому морі було суворим. Приховання більш ніж на долар здобичі від своїх братів-піратів могло призвести до того, що винного висаджували на землю в безлюдній місцевості.

Зате у цій Співдружності, на відміну від Британської, капітанів обирали голосуванням. Так само їх могли змістити.

Під час виборів пірати вели промови за і проти кандидатів. У промовах також були застереження стосовно сили народу. “Якщо капітан у будь-який час порушить Угоду — хай згине! Це буде застереженням для наступних капітанів!” (виписка з архіву допитів одного колишнього пірата в англійському суді)

Капітан отримував таке саме житло і раціон, і ненабагато більшу частку здобичі, ніж будь-хто інший. Його влада полягала в абсолютному праві розпоряджатися під час битви. Таким чином пірати досягали блискавичної координації у важливі моменти боїв — а натомість y мирний час насолоджувалися свободою й голосуванням приймали рішення.

Прапор сучасних хакерів-анонімусів - перероблений із "Веселого Роджера" Джека Рекгема

Пітер Лісон аж ніяк не ідеалізує піратів. Так само з економічної точки зору можна виправдати і тортури. З одного боку, основною зброєю піратів були не гармати — а жах, який вони наводили вже своєю появою. А репутацію потрібно було підтримувати.

З іншого боку — на той час не існувало ні супутників, ані локаторів, ані GPS. І знаючи, до кого застосувати тортури, можна було швидше знайти наступний корабель.

Те ж стосуєтся і расової рівності. Економічно вигідніше було співпрацювати з чорношкірими (а вони становили до третини членів екіпажу) як із вільними, ніж вимагати щось від них як від рабів. Про самі погляди білих піратів це нічого не говорить.

Підготував: Артем Чапай

Джерело: ТЕКСТИ.org.ua

Читайте також: "Дніпровська Тортуга. Не треба соромитись наших піратів"

Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Гомельська офіцерська сотня: союзник чи ворог української держави?

1 березня 1918 року Гомель зайняли німецькі війська відповідно до Берестейського договору, а через кілька днів він був переданий разом з повітом до Української Народної Республіки. За тиждень до вступу німців Гомельський революційний комітет та Поліський комітет РКП(б) терміново евакуювались на схід.

Бандера і спорт: вболівав за «Мюнхен-1860», грав у баскетбол, обожнював лижі

Про життя Степана Бандери відомо чимало – що про український період і діяльність тут, що про польське та німецьке ув’язнення та життя в еміграції. Одна з частин біографії провідника, яка не має належного дослідження й бодай однієї цільної статті, – зацікавлення Бандерою спортом. Більшість історій вже обросла легендами та міфами. Що не дивно, коли мова йде про таку постать.

Як наші Казань брали. Українське військо в Татарстані

«Скоро всіх набралося до 3000 добре озброєних українців, при 3-х гарматах, які притягли українці гарматники другого запасового дивізіону… Коли всі зібралися коло штабу округи, то пред'явили кацапам ультиматум, що, як через півгодини не випустять заарештованих українців, то розіб'ють все місто. Кацапи, налякані відвагою українців, зараз звільнили голову й представників»