Спецпроект

Про серпень 1991-го. Три москвича загинули недаремно

Можливо, мають рацію ті, хто стверджує, що зараз усе саме так тому, що за свободу ми тоді, в 1991-му, заплатили всього трьома життями. А якби до влади хоча б на кілька років прийшли путчисти - народ би отримав щеплення від авторитаризму.

Хорошо, что невозможно заглянуть в будущее и, исходя из увиденного, сделать тот или иной выбор.

Потому, что, если бы ровно двадцать три года назад Владимир Усов, Илья Кричевский и Дмитрий Комарь вдруг увидели сегодняшнюю Россию во всей ее красе, они бы точно остались дома и пили водку с друзьями.

Как и десятки тысяч других, кто пришел в августе 1991 года к Белому дому [парламент радянської Росії, зараз - будинок уряду РФ] не потому, что "пипл тусуется", а осознанно, хоть и наивно мечтая о новой, демократической России.

И тогда бы, скорее всего, победил ГКЧП, и обреченный, уже трещавший по швам Союз попытались спасти эти несчастные фанатичные старики – с помощью танков и саперных лопаток, по-другому они просто не умели.

Эта попытка, я думаю, обернулась бы большой кровью, а результат в итоге все равно был бы один – распад Союза и другая Россия.

 В ніч з 20 на 21 серпня 1991 року бронетранспортери Таманської дивізії, які з наказу ГКЧП рухалися на Білий дім, спробували прорватися крізь барикади в тунелі під Садовим кільцем. В результаті загинуло троє молодих москвичів - Володимир Усов, Ілля Кричевський і Дмитро Комар. Це були єдині жертви путчу ГКЧП. Всі троє стали Героями Радянського Союзу

23 года спустя мы по-прежнему живем в самодержавной стране с несвободным и, по большому счету, не очень-то и стремящимся стать свободным обществом. Обществом, страдающим затяжным маниакально-депрессивным психозом – как человек, потерявший себя во времени и пространстве.

Соцопросы показывают, что большинство поддержало бы сейчас ГКЧП, а не Горбачева или Ельцина.

Возможно, правы те, кто утверждает, что все именно так потому, что за свободу мы тогда, в 1991-м, заплатили всего тремя жизнями.

А, окажись на пару лет у власти ГКЧП (или, как потом говорили, коммунисты в 96-м) – народ бы раз навсегда получил прививку от авторитарного и имперского реваншизма.

Конечно, это все бесполезная гипотетика, а реальность такова, что сейчас мы уверенно выходим на очередной виток многострадальной русской спирали-сансары, подсознательно распевая нашу единственную мантру "Авось!"

Прекрасно понимая все это, я хочу поделиться с вами убежденностью: Илья Кричевский, Дмитрий Комарь и Владимир Усов погибли не напрасно. И те тысячи, что пришли "спасать демократию", сделали свое большое дело.

Раньше, позже, но Россия станет именно тем свободным, сильным и умным государством, о котором мы все тогда мечтали. Да, "цена вопроса" уже оказалась и еще окажется выше, чем мы могли представить. Взросление без боли и разочарований (в том числе в себе самом) невозможно.

Предлагаю каждому, кто мечтает о том же, помнить эту простую истину и не опускать руки.

Автор: Станіслав Кучер

Джерело: Сноб

Дивіться також:

1991: прес-конференція ГКЧП у Москві. ВІДЕО

1991: офіціоз програми "Время" про ГКЧП і Кравчука. ВІДЕО

Початок кінця. Радянський Союз помирав під "Лебедине озеро"

15% українців вважають, що перемога ГКЧП зробила б їхнє життя кращим

Як розпадався СРСР. Спогади доньки Брежнєва

1991: Союз убив сам себе. ВІДЕО

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.