Спецпроект

Про серпень 1991-го. Три москвича загинули недаремно

Можливо, мають рацію ті, хто стверджує, що зараз усе саме так тому, що за свободу ми тоді, в 1991-му, заплатили всього трьома життями. А якби до влади хоча б на кілька років прийшли путчисти - народ би отримав щеплення від авторитаризму.

Хорошо, что невозможно заглянуть в будущее и, исходя из увиденного, сделать тот или иной выбор.

Потому, что, если бы ровно двадцать три года назад Владимир Усов, Илья Кричевский и Дмитрий Комарь вдруг увидели сегодняшнюю Россию во всей ее красе, они бы точно остались дома и пили водку с друзьями.

Как и десятки тысяч других, кто пришел в августе 1991 года к Белому дому [парламент радянської Росії, зараз - будинок уряду РФ] не потому, что "пипл тусуется", а осознанно, хоть и наивно мечтая о новой, демократической России.

И тогда бы, скорее всего, победил ГКЧП, и обреченный, уже трещавший по швам Союз попытались спасти эти несчастные фанатичные старики – с помощью танков и саперных лопаток, по-другому они просто не умели.

Эта попытка, я думаю, обернулась бы большой кровью, а результат в итоге все равно был бы один – распад Союза и другая Россия.

 В ніч з 20 на 21 серпня 1991 року бронетранспортери Таманської дивізії, які з наказу ГКЧП рухалися на Білий дім, спробували прорватися крізь барикади в тунелі під Садовим кільцем. В результаті загинуло троє молодих москвичів - Володимир Усов, Ілля Кричевський і Дмитро Комар. Це були єдині жертви путчу ГКЧП. Всі троє стали Героями Радянського Союзу

23 года спустя мы по-прежнему живем в самодержавной стране с несвободным и, по большому счету, не очень-то и стремящимся стать свободным обществом. Обществом, страдающим затяжным маниакально-депрессивным психозом – как человек, потерявший себя во времени и пространстве.

Соцопросы показывают, что большинство поддержало бы сейчас ГКЧП, а не Горбачева или Ельцина.

Возможно, правы те, кто утверждает, что все именно так потому, что за свободу мы тогда, в 1991-м, заплатили всего тремя жизнями.

А, окажись на пару лет у власти ГКЧП (или, как потом говорили, коммунисты в 96-м) – народ бы раз навсегда получил прививку от авторитарного и имперского реваншизма.

Конечно, это все бесполезная гипотетика, а реальность такова, что сейчас мы уверенно выходим на очередной виток многострадальной русской спирали-сансары, подсознательно распевая нашу единственную мантру "Авось!"

Прекрасно понимая все это, я хочу поделиться с вами убежденностью: Илья Кричевский, Дмитрий Комарь и Владимир Усов погибли не напрасно. И те тысячи, что пришли "спасать демократию", сделали свое большое дело.

Раньше, позже, но Россия станет именно тем свободным, сильным и умным государством, о котором мы все тогда мечтали. Да, "цена вопроса" уже оказалась и еще окажется выше, чем мы могли представить. Взросление без боли и разочарований (в том числе в себе самом) невозможно.

Предлагаю каждому, кто мечтает о том же, помнить эту простую истину и не опускать руки.

Автор: Станіслав Кучер

Джерело: Сноб

Дивіться також:

1991: прес-конференція ГКЧП у Москві. ВІДЕО

1991: офіціоз програми "Время" про ГКЧП і Кравчука. ВІДЕО

Початок кінця. Радянський Союз помирав під "Лебедине озеро"

15% українців вважають, що перемога ГКЧП зробила б їхнє життя кращим

Як розпадався СРСР. Спогади доньки Брежнєва

1991: Союз убив сам себе. ВІДЕО

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.