Спецпроект

15% українців вважають, що перемога ГКЧП покращила б їхнє життя

Кожен третiй росiянин i українець переконанi, що перемога Державного комiтету з надзвичайного стану (російською "ГКЧП") у серпнi 1991 року нiяк не змiнила б їхнього життя (32% i 30% вiдповiдно).

Такi данi мiстяться в прес-релiзi Всеросiйського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД), повідомляє "Інтерфакс" .

Частка тих, хто припускає погiршення свого життя в цьому випадку, становить 17% серед росiян i 18% українцiв. Позитивний сценарiй пiдтримують лише 14% опитаних у Росiї та 15% мешканцiв України.

Як зазначається в дослiдженнi соцiологiв, з роками давати оцiнки подiям серпня 1991 року стає дедалi складнiше не лише жителям Росiї, а й українцям: частка тих, кому складно назвати причини провалу перевороту, серед опитаних в обох країнах становить третину (по 34%). Причому в Росiї ця кiлькiсть за 20 рокiв зросла з 7% до 34%.

Аналiзуючи причини провалу путчу ГКЧП 1991 року через 20 рокiв, росiяни та українцi солiдарнi у своїх думках, зазначається в повiдомленнi ВЦВГД. Найчастiше, за даними соцiологiв, респонденти приходять до висновку, що причиною була погана органiзацiя та пiдготовка перевороту (25% i 22% вiдповiдно).

ГКЧП - початок кінця. Союз помирав під музику "Лебединого озера"

Водночас вiдразу пiсля серпневих подiй громадяни, як правило, пов'язували невдачу ГКЧП з активними дiями населення та керiвництва країни (52% i 53% вiдповiдно). З роками роль громадянського опору та дiй влади опитанi в Росiї вважають дедалi менш значущою (з 52% до 17% i з 53% до 12%).

За останнi десять рокiв менш значущим для результату перевороту став i розкол, що стався в тi днi в армiї, МВС i КДБ (з 21% до 12%), а також вiдсутнiсть пiдтримки ГКЧП в регiонах (з 15% до 7%).

Опитування ВЦВГД проводилося 6-7 серпня в 46 областях, краях i республiках Росiї. В Українi синхронiзоване опитування провела компанiя Research&Branding Group у 24 областях України та АР Крим.

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".