Спецпроект

"Проект "Україна": жертва УПА, місія Романа Шухевича"

Останнім часом в окремих інтелігентських середовищах стає модним зображати українських націоналістів такими собі "селюками", малоосвіченими і примітивними фанатиками. Не оминув цієї спокуси доктор Яневський.

Переконаний, що книжка Данила Яневського "Проект "Україна": жертва УПА, місія Романа Шухевича" не залишиться поза увагою читачів. Але не тому, що в ній викладено якісь нові факти чи оприлюднені не знані досі документи стосовно діяльності ОУН, УПА чи їх лідерів. Цікавість до книжки буде зумовлена передусім інтерпретаціями, що їх робить автор стосовно окремих сторінок не так уже й далекої історії України.

Нехай не вводить в оману назва книжки, зрештою, як і анотація до неї. Книжка не стільки про УПА і Романа Шухевича як про історичне та суспільно-політичне тло на якому відбувалися події, пов’язані з діяльністю українського націоналістичного руху, зокрема ОУН і УПА. І в цьому, до речі, перевага цієї книжки над іншими, подібними до неї.

Адже не секрет, що дуже часто, вириваючи діяльність ОУН і УПА із тодішнього суспільно-історичного контексту, деякі автори впадають у гріх неадекватності. Одні, всіляко применшують роль і значення ОУН і УПА, другі – гіперболізують їх до такої міри, що втрачається відчуття здорового глузду.

Знання - сила. Читайте правду про УПА, а не політичні блоги. ДАЙДЖЕСТ

Не ставлю собі за ціль аналізувати все про що пише і розмірковує автор. Обмежуся лише ключовими, на мою думку, темами, а саме діяльності ОУН у передвоєнний час, розколу ОУН, постання УПА і дивізії "Галичина", врешті - місії Романа Шухевича.

Вперше спіткнувся на сторінці 86, коли прочитав таке: "ОУН провела у Римі свій Другий Великий Збір, на якому було затверджено новий варіант її більш ніж поміркованих програмних політичних, економічних та соціальних вимог і цілей. І – жодного слова про Соборну Самостійну Українську Державу". Погодьтеся, сказано прямо і безапеляційно.

Однак, кожен, хто цікавиться історією ОУН може легко знайти головний документ ІІ Великого Збору Українських Націоналістів і прочитати там таке:

"…Зо шляху Української Національної Революції не сміє завернути Вас ніщо: ні тортури, ні пекло тюрем і таборів, ні смерть!

За соборну Українську Державу проти Москви, Польщі, Румунії і Мадярщини іде наш кривавий змаг!

Грядуть переломові та грізні дні, що можуть нам принести і чергові удари. Проте ж ми віримо в остаточну перемогу нашої Великої Святої Ідеї!

Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава!

Хай живе Українська Національна Революція!

Хай живе Організація Українських Націоналістів!

Слава Першому Вождеві Націоналістичної України Євгенові Коновальцеві!

Слава Вождеві Андрієві Мельникові!…"

Це лише невеликий фрагмент Відозви. (З документами Другого Великого Збору Українських Націоналістів можна ознайомитися в книжці: Андрій Мельник.1890-1964. Спогади. Документи. Листування/Упорядники О.Кучерук, Ю.Черченко. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2011.). Але й він засвідчує абсурдність твердження цілого доктора історичних наук. Після цього не може не виникнути питання: а чи є сенс взагалі читати таку книжку?

Однак читаю, бо цікаво, що буде далі. Власне, про ІІ Великий Збір Українських Націоналістів, який відбувся у Римі в 1939 році автор згадує тільки тому, щоб розповісти про одну із трагічних сторінок історії ОУН – розкол в 1940 році.

На думку Д. Яневського, яку він особливо не розвиває, але при цьому робить виразні натяки, розкол в ОУН став можливим завдяки політиці німецької влади на яку приставали лідери ОУН. Переконаний, що таке твердження поверхове і не віддзеркалює реальних причин розколу.

Євген Коновалець і його доба

Проти ОУН діяла не тільки німецька влада. Ще до розколу ОУН в 1940 році, був ліквідований її перший голова полковник Євген Коновалець і це сталося з наказу керівника більшовицької Росії Йосипа Сталіна.

ОУН стала кісткою в горлі для Польщі, оскільки була єдиною українською організацією, яка не визнавала чинну польську владу на західноукраїнських землях. Тут не місце розповідати про історію розколу, який не міг не послабити національно-визвольний рух. Але твердити, чи натякати, що розкол відбувся внаслідок "спільної гри" націоналістів і нацистів – безвідповідально.

Радянська пропаганда представляла українських націоналістів як маріонеток нацистської Німеччини

Останнім часом в окремих інтелігентських середовищах стає модним зображати українських націоналістів такими собі "селюками", малоосвіченими і примітивними фанатиками. Не оминув цієї спокуси доктор Яневський.

На сторінці 87 після розлогого опису політичної ситуації, яка виникла у світі напередодні 1 вересня 1939 року можна прочитати таке:

"Впливу, якщо зовсім точно – абсолютно ніякого впливу, на ті події провід ОУН не мав і мати не міг. Поміж його лідерів просто не було фігури, здатної осмислити події такого масштабу, і, відповідно, скорегувати політичну партійну лінію. Молоді, переважно, люди без серйозного соціального та політичного досвіду, м’яко кажучи, не з високим рівнем освіти, як правило, без знання іноземних мов, засліплені однією політичною ідеєю, виявилися не спроможними вийти за вузькі межі уявлень про світобудову, притаманних східно-галицькому політичному середовищу з його акцентаціями на загрозах своїй унікальній ідентичності з боку польського, римо-католицького та буржуазного ліберально-демократичного середовища".

Насправді ж до складу проводу ОУН входили непересічні особистості. З поміж них, наприклад, філософ Юліан Вассиян, автор численних праць з історіософії. Його учителем був провідний філософ того часу Едмунт Гуссерль, автор ідеї "феноменології".

 

Ю. Вассиян поділяв думки Гуссерля про "предметні феномени" і до таких зараховував націю. Дослідник життя і творчості Вассияна доктор Марко Антонович відзначає три проблеми, що їх вирішував мислитель: людина як основний творець історії; співвідношення понять "людина" і "суспільство" та закономірності історичного поступу. (Докладніше з аналізом творчої спадщини Юліана Вассияна можна ознайомитися у статті Анатолія Свідзинського, що опублікована в журналі "Універсум", №7-10, 2000р.)

Аж ніяк не можна віднести до "людей не з високим рівнем освіти" іншого члена проводу ОУН - Миколу Сціборського. Автор низки ґрунтовних політологічних праць, зокрема "Робітництво і ОУН", "Націократія", "Національна політика більшовиків в Україні", "Земельне питання", "Україна в цифрах" та ін.

Одна з визначних робіт Миколи Сціборського

Дві його основні праці: "Націократія" та "Нарис проекту основних законів (Конституції) Української держави", висловлюючись сучасною мовою, - політологічні студії, які досліджують різні суспільні устрої, що панували на той час у світі: демократію, соціалізм, комунізм, фашизм, диктатуру, а також націократію.

Провід ОУН не складався з самих тільки гуманітаріїв. Один із його чільних діячів Дмитро Андрієвський був випускником Харківського університету та Інституту цивільних інженерів у Петербурзі. У 1918-1920 роках отримав вищу освіту за спеціальністю інженер-архітектор у державному університеті в Генті (Бельгія).

Подібне можна сказати й про інших членів проводу ОУН, не кажучи вже про самого голову ОУН Андрія Мельника, якого архієпископ УГКЦ Іван Бучко називав "найкращою людиною, якого українці можуть мати за вождя".

Зрештою, підтверджується біблійний висновок: не суди і не судимим будеш.

Заслуговують на увагу окремі міркування автора про ґенезу УПА. Відношу себе до тих, хто вважає, що у контексті дослідження цієї теми не можна ігнорувати діяльність українських військових формувань, які не були під безпосереднім впливом ОУН, зокрема УПА "Поліська січ" під проводом Тараса Бульби-Боровця.

 

У будь-якому випадку феномен УПА потребує ґрунтовних досліджень, адже без його належного з’ясування не можна до кінця зрозуміти феномен українського народу, який у минулому сторіччі спромігся на реальний опір окупантам різних мастей.

Якщо в оцінках УПА можна знайти оригінальні думки, то стосовно Дивізії "Галичина" авторові не вдалося вийти за рамки усталеного ще в радянські часи стереотипу. Вслід за іншими, він стверджує що Дивізія "Галичина", або ж 14 Дивізія Зброї СС - Українська №1 була створена ОУН під проводом полковника Андрія Мельника.

В лісах під Бродами. Подорож місцями боїв дивізії СС "Галичина"

Однак, як сумлінний історик, мав би при цьому підтвердити це твердження документом. Але такого документу не існує, оскільки провід ОУН насправді ніколи не ухвалював рішення про створення Дивізії, хоч і не виступав проти того, щоб члени ОУН поповнювали її ряди.

Дивізія "Галичина" була створена у березні 1943 року з ініціативи голови Українського Центрального Комітету професора Володимира Кубійовича, який ніколи членом ОУН не був.

Капелани та духовна опіка в Українській Дивізії військ СС "Галичина"

Тут не ставлю під сумнів значення Дивізії "Галичина" у національно-визвольному русі. Навпаки, вважаю що Дивізія заслуговує на таке ж державне визнання як і УПА, оскільки її бійці були палкими патріотами України, яку мріяли бачити незалежною державою. Однак у даному випадку слід трактувати ОУН і Дивізію як дві окремі формації.

Витяг з "Постанов ІІІ надзвичайного великого збору ОУН", 21-25 серпня 1943 р. - "канонічна" версія постання УПА

Врешті, про місію Романа Шухевича. Так, на відміну від Степана Бандери, генерал Чупринка був безпосереднім учасником кривавих подій на території України під час Другої світової війни, одним із фактичних лідерів УПА. Як воїн він виконував свою місію як міг, як умів. Робив це в складних обставинах тодішньої української дійсності.

Що знайшли в Романа Шухевича після його смерті

Це сьогодні, коли поступово вщухає біль за втрачені життя, знаходяться ті, хто починає міряти висоту пам’ятника того чи іншого героя. Парадокс полягає у тому, що головні персонажі тих часів, які належали до різних гілок ОУН, перебували в різних збройних формуваннях, жили в Україні і за її межами ніколи не думали про пам’ятники для себе. Це була не їхня місія.

Убити одного, щоб врятувати мільйони. Атентат Миколи Лемика

21 жовтня виповнюється 85 років з дня, коли український юнак Микола Лемик зробив постріл в обороні мільйонів. У 1933 році, коли на Великій Україні лютував Голодомор організований радянською владою, він здійснив атентат на начальника канцелярії радянського консульства у Львові Олексія Майлова.

Допоможіть історичній правді! 1 000 000 на день народження

Ми існуємо на пожертви наших читачів. Без цієї допомоги «Історична правда» перестане існувати. Якщо ви вважаєте, що подальше існування "Історичної правди" необхідне українському суспільству – прочитайте цей текст до кінця!

Перша академічна нерухомість: як пансіон графині Левашової став власністю Української академії наук

У Києві добре відомий триповерховий будинок по вулиці Володимирській, 54. З лютого 1919 року будинок є власністю Академії наук, це штаб-квартира Президії НАНУ. Власністю Академії він став завдяки Павлу Скоропадському та його дружині Олександрі, Володимиру Вернадському, Агатангелу Кримському і... Антону Денікіну.

"Невидима рука" олігархії. Кому англійці мають бути вдячні за "Велику хартію вольностей"

Ніхто не може бути покараний інакше, аніж за рішенням суду. Податки мають стягуватися лише за згодою тих, хто їх сплачує. Депутат повинен бути захищений від переслідувань з політичних міркувань. Все це ще в 1215 році було зафіксовано у "Великій хартії вольностей".