Спецпроект

Наречена Гетьманича

Днями в Києві в Музеї гетьманства відбулася презентація книги журналістки Валентини Штинько - художньо-документальної повісті про волинянку Галю Мельник-Калужинську, кохану жінку гетьманича Данила Скоропадського.

...Її дитинство та юність пройшли на Волині, чиї розкішні краєвиди часто приходили до неї в снах у дорослому віці. Обставини склалися так, що згодом родина переїхала до Польщі. Потім було заміжжя, народження сина, таємниче зникнення чоловіка (підозрювала, що на грунті політики), жахи Другої світової, які молода вдова пережила сама із маленькою дитиною на руках.

Після поневірянь по охопленій війною Європі тихою пристанню для виснаженої тривогами Галини став далекий Лондон. Там вона і замешкала, заробляючи на хліб насущний пошиттям одягу, поки не увійшов у її життя гетьманич Данило Скоропадський .

Їх поєднала любов до України та відданість тій складній та небезпечній справі, яку провадив на чужині син останнього гетьмана після смерті батька. Роман Галі і Данила тривав дев'ять років.

На початках противник одруження гетьманич зрештою здався на волю своїх почуттів. Та замість весільного вбрання пані Галі судилося вдягнути жалобну сукню. Ще не вщухла радість після освідчення, як вона вже не пам'ятала себе від горя: Данила отруїли у його власній хаті.

Заручини Данила Скоропадського з Галиною Мельник-Калужинською відбулися за 10 днів до смерті Гетьманича, а офіційне повідомлення про їх вінчання мало бути опубліковане у пресі саме на початку березня 1957 року.

Залишається загадкою досі, хто конкретно звів зі світу нащадка славного роду і яким був мотив розправи: помста ворогів (Данило представляв один із рухів за незалежність України) чи прозаїчні ревнощі, адже пані Галя подобалася не тільки Скоропадському.

Після його трагічної загибелі вона так і залишилася у парадоксальній ролі нареченої, до кінця своїх днів зберігаючи вірність коханому Данилу...

***

Сюжет, як мовиться, просився на папір і, зрештою, спонукав взятися за перо відому журналістку та поетесу Валентину Штинько. У процесі роботи досить швидко обидві жінки стали приятельками, підтримували контакти по телефону і через листування.

Галина двічі приїздила до Луцька, Валентина побувала у Лондоні.

Зібрані факти та особисті враження вилилися в повість "Наречена гетьманича", що побачила світ на початку 2009-го [видавництво - "Волинська мистецька агенція "Терен"]. Передмову до книги написала доктор філологічних наук, професор Волинського національного університету Луїза Оляндер.

- За той місяць, який мені пощастило провести у Лондоні, в оселі нашої землячки, її дім не раз чорним крилом накривала сумна звістка про смерть друзів, - сказала на презентації Валентина Штинько. - Будучи людиною похилого віку, вона не могла провести їх в останню путь. Тому щоразу, отримавши таку звістку, запалювала на столі свічку. І якось я почула, як вона сказала про себе: "А по мені так і свічки не буде кому запалити".

Пані Галя не залишилася обділеною людською пам'яттю. У день презентації біля портретів її та Данила Скоропадського (все-таки гарна була пара!) горіла воскова поминальна свіча і стояв букет жовтих тюльпанів.

У цю мить згадалися слова Ернеста Хемінгуея про те, що хорошу книгу можна писати тільки про війну, кохання та смерть.

Джерело: газета "Волинь"

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Іспанські діти" в срср. Повернення на батьківщину… через підписку кдб

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку справ на колишніх "іспанських дітей", вивезених у 1937–1938 роках з Іспанії до срср для порятунку від війни. Справи датовані серединою 1950-х років, коли вони за репатріацією поверталися на батьківщину. Незадовго до виїзду з багатьма такими уже дорослими юнаками і дівчатами зустрічалися працівники кдб, встановлювали оперативний контакт, схиляли до співпраці, навчали азам нелегальної роботи за кордоном, давали завдання і платили гроші.