Спецпроект

Українські підручники з історії цілком коректні - німецький науковець

"Тому думаю, що ваша співпраця з іншими країнами, в тому числі з Росією, може бути цілком успішною. Головне — не поспішати, а домовлятися стосовно всього спектру проблем".

Керівник наукового відділу Інституту імені Георга Екерта, провідний спеціаліст, активіст процесу написання «бі-історичних» посібників і підручників Роберт Майeр вважає коректними у науково-історичному плані українські підручники історії. Про це він заявив в інтерв'ю "Дзеркалу тижня".

"П'ять років тому я детально ознайомився з українськими підручниками історії і, маю сказати, вони мені сподобалися і здалися коректними у науково-історичному плані. Тому думаю, що ваша співпраця з іншими країнами, в тому числі з Росією, може бути цілком успішною. Головне — не поспішати, а домовлятися стосовно всього спектру проблем", — сказав він, коментуючи плани України і Росії зі створення спільного посібника з історії для вчителів.

"Спільні історичні публікації — це останній етап шляху, який повинні пройти разом різні країни. Я не можу назвати конкретний час — з французами ми вели переговори з п'ятдесятих років минулого століття, а перший шкільний підручник з'явився у 2006-му. Але справа не в тому, що процес повинен бути неодмінно багаторічним, а в тому, що країни, які співпрацюють, врешті-решт повинні прийти до якихось загальних цінностей, поглядів, критеріїв", — зазначив Майeр.

За його словами, співпраця Німеччини з Польщею триває вже майже 40 років. "Тільки з Францією вона ще багаторічніша і тісніша. Вже в 2001 році вийшов польсько-німецький посібник для вчителів. Зараз ми дійшли до важливого моменту: буде створена спільна комісія, і в 2013 році вийде підручник з історії, потім ще два", — додав він.

Експерт вважає, що найважливіше в даному питанні — "припинити оперувати категоріями національних держав, національних інтересів":

"Після дуже серйозних переговорів з французами практично не залишилося принципових розбіжностей у трактуваннях нашого історичного минулого. Але за цим стоїть багаторічний процес... У такому разі за два роки можна підготувати методичний матеріал, що буде використовуватися вчителями на додаток до існуючого. Потім можна йти і до спільної книги".

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.