Спецпроект

Які культурні цінності повернулися в Україну з-за кордону (перелік)

У кількісному відношенні можна говорити про сотні тисяч одиниць зберігання, які оцінюються в мільйони доларів США.

Відомо, що у приватних зібраннях, бібліотеках, архівах українців зарубіжжя зберігається значна кількість пам'яток, які мають відношення до історії на культури нашої держави, - художні твори, раритетні видання, листування, цінні документи тощо.

У кількісному відношенні можна говорити про сотні тисяч одиниць зберігання, які оцінюються в мільйони доларів США, повідомляє портал "Рідна країна".

Географія надходжень доволі широка - Австралія, Бразилія, Велика Британія, Венесуела, Естонія, Канада, Німеччина, Росія, США, Швейцарія, Франція та багато інших країн світу.

У цьому контексті слід загадати про повернення мистецьких творів Людмили Морозової, Петра Капшученка, Володимира Винниченка, Миколи Бутовича, Миколи та Василя Кричевських, Михайла Коргуна, Віктора Грозного, Петра Ганського, Олекси Грищенка, Петра Оссовського, Любомира Кузьми, Мирона Левицького, Ростислава Глувка, спадщини Сержа Лифаря, Володимира Луціва, Павла Скоропадського, Лесі Українки, архівів Юрія Косача, Уласа Самчука, Петра Курінного, Євгена Штендери, Українського вільного університету в Мюнхені та інші.

Серед повернень останніх років - безцінні рукописи Тараса Шевченка, які зберігалися в Українській Вільній Академії Наук у США і у березні 2007 року були представлені київській громадськості.

У 2008 році з США в Україну повернулася мистецька колекція художника Любомира Кузьми, подарована його дружиною.

Повернуто також частину архіву Будинку-музею Т.Г.Шевченка у м. Києві. Цей архів було врятовано під час німецької окупації у 1943 році відомим літературознавцем, архівістом, засновником та першим директором зазначеного музею Володимиром Міялковським. Це - листування і документи, фотографії Валентина Яковенка, знаного письменника, журналіста, редактора і видавця творів Т.Г.Шевченка. Повернення документів ініціювала донька В.Міялковського -Оксана Радиш-Міялковська.

За активного сприяння та безпосередньої участі відомої дослідниці Тамари Скрипки повернувся і архів Лесі Українки та її родини, вивезений під час Другої світової війни сестрами поетеми - Ізидорою Косач-Борисовою та Ольгою Косач-Кривинюк.

У вересні 2009 р. у Національному художньому музеї України відбулася презентація 29 картин українського художника-графіка та іконописця з Великобританії Ростислава Глувка, які подарувала Україні його донька Світлана Глувко.

Від діаспори Центральний державний архів Музею літератури та мистецтва (ЦДАМЛМ) отримав літературні твори Емми Андієвської та Олега Ольжича.

Величезну кількість художніх творів діаспора подарувала Національному художньому музею України в Києві, серед яких полотна художника В. Хмелюка (Франція), митця О. Мазурика (Франція) та ін.

Музей культурної спадщини в м. Київ також отримав архіви, бібліотеки, твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва. Вони належали письменникові О.Гай-Головкові (Канада), митцеві М. Захарчуку (Великобританія), хореографові С. Лифареві (Франція) тощо.

Для того, щоб ця робота набула цілеспрямованого і системного характеру, діє Державна програма "Повернуті імена". За даними Державної служби контролю, на Україну було повернуто понад 500 тис. книг, творів мистецтва, архівних документів, матеріальних пам'яток, предметів археології тощо.

Таким чином, свої колекції збагатили 145 українських музеїв.

За словами фахівців, на сьогодні надзавданням є здійснення опису усіх архівів громадських організацій, наукових установ за кордоном і виявлення тих надбань, які спільними зусиллями ще можна повернути в Україну.

Адже покоління закордонних українців відходять у небуття, відбувається асиміляція - і надалі все важче знаходити і повертати культурне надбання України з-за кордону.

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».