Спецпроект

Які культурні цінності повернулися в Україну з-за кордону (перелік)

У кількісному відношенні можна говорити про сотні тисяч одиниць зберігання, які оцінюються в мільйони доларів США.

Відомо, що у приватних зібраннях, бібліотеках, архівах українців зарубіжжя зберігається значна кількість пам'яток, які мають відношення до історії на культури нашої держави, - художні твори, раритетні видання, листування, цінні документи тощо.

У кількісному відношенні можна говорити про сотні тисяч одиниць зберігання, які оцінюються в мільйони доларів США, повідомляє портал "Рідна країна".

Географія надходжень доволі широка - Австралія, Бразилія, Велика Британія, Венесуела, Естонія, Канада, Німеччина, Росія, США, Швейцарія, Франція та багато інших країн світу.

У цьому контексті слід загадати про повернення мистецьких творів Людмили Морозової, Петра Капшученка, Володимира Винниченка, Миколи Бутовича, Миколи та Василя Кричевських, Михайла Коргуна, Віктора Грозного, Петра Ганського, Олекси Грищенка, Петра Оссовського, Любомира Кузьми, Мирона Левицького, Ростислава Глувка, спадщини Сержа Лифаря, Володимира Луціва, Павла Скоропадського, Лесі Українки, архівів Юрія Косача, Уласа Самчука, Петра Курінного, Євгена Штендери, Українського вільного університету в Мюнхені та інші.

Серед повернень останніх років - безцінні рукописи Тараса Шевченка, які зберігалися в Українській Вільній Академії Наук у США і у березні 2007 року були представлені київській громадськості.

У 2008 році з США в Україну повернулася мистецька колекція художника Любомира Кузьми, подарована його дружиною.

Повернуто також частину архіву Будинку-музею Т.Г.Шевченка у м. Києві. Цей архів було врятовано під час німецької окупації у 1943 році відомим літературознавцем, архівістом, засновником та першим директором зазначеного музею Володимиром Міялковським. Це - листування і документи, фотографії Валентина Яковенка, знаного письменника, журналіста, редактора і видавця творів Т.Г.Шевченка. Повернення документів ініціювала донька В.Міялковського -Оксана Радиш-Міялковська.

За активного сприяння та безпосередньої участі відомої дослідниці Тамари Скрипки повернувся і архів Лесі Українки та її родини, вивезений під час Другої світової війни сестрами поетеми - Ізидорою Косач-Борисовою та Ольгою Косач-Кривинюк.

У вересні 2009 р. у Національному художньому музеї України відбулася презентація 29 картин українського художника-графіка та іконописця з Великобританії Ростислава Глувка, які подарувала Україні його донька Світлана Глувко.

Від діаспори Центральний державний архів Музею літератури та мистецтва (ЦДАМЛМ) отримав літературні твори Емми Андієвської та Олега Ольжича.

Величезну кількість художніх творів діаспора подарувала Національному художньому музею України в Києві, серед яких полотна художника В. Хмелюка (Франція), митця О. Мазурика (Франція) та ін.

Музей культурної спадщини в м. Київ також отримав архіви, бібліотеки, твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва. Вони належали письменникові О.Гай-Головкові (Канада), митцеві М. Захарчуку (Великобританія), хореографові С. Лифареві (Франція) тощо.

Для того, щоб ця робота набула цілеспрямованого і системного характеру, діє Державна програма "Повернуті імена". За даними Державної служби контролю, на Україну було повернуто понад 500 тис. книг, творів мистецтва, архівних документів, матеріальних пам'яток, предметів археології тощо.

Таким чином, свої колекції збагатили 145 українських музеїв.

За словами фахівців, на сьогодні надзавданням є здійснення опису усіх архівів громадських організацій, наукових установ за кордоном і виявлення тих надбань, які спільними зусиллями ще можна повернути в Україну.

Адже покоління закордонних українців відходять у небуття, відбувається асиміляція - і надалі все важче знаходити і повертати культурне надбання України з-за кордону.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.