Спецпроект

Українське суспільство і наука ще не готові до "поліетнічної" історії?

Більшість західних істориків, аналізуючи історичні події, використовують поліетнічний підхід. Національно-державництво вже 50 років на Заході поступилося місцем мультикультурній перспективі.

Таку думку висловив харківський історик, завідувач кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету Володимир Кравченко, повідомляє відділ інформації та зовнішніх зв'язків Українського католицького університету.

"Варто підкреслити, що мультикультурне бачення власної історії - це привілей демократичних та успішних країн, із розвиненим громадянським суспільством, - сказав Володимир Кравченко. - Говорячи про історію різних культур, ми швидше виховаємо в людини якість мислити самостійно і критичного та привчимо поважати іншого, замість оплакувати або прославляти історію країни".

Поряд з цим львівський історик, декан гуманітарного факультету Українського католицького університету Ігор Скочиляс зауважив, що поліетнічна історія є чимось новим і несподіваним для українського суспільства: "Професійне середовище загалом не готове  до сприйняття цього нового бачення історії України. Такий підхід є перспективним, коли досягнуто загальнонаціонального консенсусу в трактуванні подій минулого".

Ігор Скочиляс назвав приклади країн, історія яких написана з врахуванням поліетнічного підходу. "Історію Франції розглядають у категоріях культури та історії окремих регіонів, зокрема Бургундії чи Нормандії. У Великобританії це історія Шотландії, Уельсу, Англії, Ірландія. Швейцарія є конфедерацією чотирьох різних субкультур, визнаних на державному рівні. Історія в кантонах вивчається автономно, хоча також є загальні історичні сегменти в межах країни".

Натомість, київський історик, завідувач відділом джерел історії України XIX-поч. XX ст. Інституту української археографії та джерелознавства НАН ім. М Грушевського Ігор Гирич вважає, що головний виклик для сучасних українських істориків в тому, щоб вписати історію країни в європейський контекст.

"Безумовно, історію України слід викладати з урахуванням того, що українці є титульною нацією, - зазначив Ігор Гирич. - Україна має дві історичні пам'яті - українську і колоніальну. У нас є громадяни, які є українцями лише за географічним визначенням, а не за ментальними ознаками. Щоб змінити ситуацію, треба написати історію України з цивілізаційних міркувань, відмовившись від підходу, який існував навіть у нових українських підручниках поч. 90-х років ХХ століття".

Нагадаємо, що 14-15 січня у Львові відбудеться зустріч українських істориків, організована Асоціацією вчителів "Нова Доба" та Програмою дослідження сучасної України ім. Петра Яцика.

Організатори зустрічі планують обговорити проект нового посібника з історії України та укладання нової історичної політики в державі. Участь у зустрічі візьмуть близько 30 істориків з усіх регіонів України.

Гітлер, Сталін і Україна: безжальні стратегії

Шокований наступом нацистів, Сталін був готовий запропонувати Гітлеру мир: Вячеслав Молотов під час зустрічі з болгарським послом звернувся до нього з проханням передати в Берлін пропозицію припинити бойові дії. Натомість Сталін був готовий віддати нацистам Україну і Білорусь.

Восьме травня. Чому полеглих згадують у тиші

8 травня 1919 року лондонський часопис Evening News надрукував лист одного з своїх дописувачів із міркуваннями про те, як краще відзначити «День миру» - тобто першу річницю завершення світової війни. Його автор закликав започаткувати нову загальнонаціональну традицію - згадувати загиблих у війні хвилинами мовчання.

Вінстон Черчилль: "Совєтська загроза вже замінила собою нацистського ворога…"

На тлі 80-ї річниці завершення Другої світової війни варто згадати про одну з ключових постатей тих подій – прем'єр-міністра Великої Британії Вінстона Спенсера Черчилля – харизматичного політика, який понад усе в своєму житті нероздільно й повсякчас дбав про свій власний престиж та престиж Великої Британії, а перемогу над її ворогами вважав своєю власною справою, зумівши реалізувати з блискавичною енергійністю свою дитячу мрію – за умови можливості мати два життя – одне прожити як політик, друге – як воєначальник.

Літерна справа нкдб "Казачі полки"

Про російські казачі частини, що воювали на боці нацистської Німеччини, москва намагається не згадувати взагалі, особливо напередодні відзначення 80-ї річниці від дня перемоги у війні. Серед документів, датованих 1944–1945 роками, в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігається літерна справа під назвою "Казачі полки".