Спецпроект

Українське суспільство і наука ще не готові до "поліетнічної" історії?

Більшість західних істориків, аналізуючи історичні події, використовують поліетнічний підхід. Національно-державництво вже 50 років на Заході поступилося місцем мультикультурній перспективі.

Таку думку висловив харківський історик, завідувач кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету Володимир Кравченко, повідомляє відділ інформації та зовнішніх зв'язків Українського католицького університету.

"Варто підкреслити, що мультикультурне бачення власної історії - це привілей демократичних та успішних країн, із розвиненим громадянським суспільством, - сказав Володимир Кравченко. - Говорячи про історію різних культур, ми швидше виховаємо в людини якість мислити самостійно і критичного та привчимо поважати іншого, замість оплакувати або прославляти історію країни".

Поряд з цим львівський історик, декан гуманітарного факультету Українського католицького університету Ігор Скочиляс зауважив, що поліетнічна історія є чимось новим і несподіваним для українського суспільства: "Професійне середовище загалом не готове  до сприйняття цього нового бачення історії України. Такий підхід є перспективним, коли досягнуто загальнонаціонального консенсусу в трактуванні подій минулого".

Ігор Скочиляс назвав приклади країн, історія яких написана з врахуванням поліетнічного підходу. "Історію Франції розглядають у категоріях культури та історії окремих регіонів, зокрема Бургундії чи Нормандії. У Великобританії це історія Шотландії, Уельсу, Англії, Ірландія. Швейцарія є конфедерацією чотирьох різних субкультур, визнаних на державному рівні. Історія в кантонах вивчається автономно, хоча також є загальні історичні сегменти в межах країни".

Натомість, київський історик, завідувач відділом джерел історії України XIX-поч. XX ст. Інституту української археографії та джерелознавства НАН ім. М Грушевського Ігор Гирич вважає, що головний виклик для сучасних українських істориків в тому, щоб вписати історію країни в європейський контекст.

"Безумовно, історію України слід викладати з урахуванням того, що українці є титульною нацією, - зазначив Ігор Гирич. - Україна має дві історичні пам'яті - українську і колоніальну. У нас є громадяни, які є українцями лише за географічним визначенням, а не за ментальними ознаками. Щоб змінити ситуацію, треба написати історію України з цивілізаційних міркувань, відмовившись від підходу, який існував навіть у нових українських підручниках поч. 90-х років ХХ століття".

Нагадаємо, що 14-15 січня у Львові відбудеться зустріч українських істориків, організована Асоціацією вчителів "Нова Доба" та Програмою дослідження сучасної України ім. Петра Яцика.

Організатори зустрічі планують обговорити проект нового посібника з історії України та укладання нової історичної політики в державі. Участь у зустрічі візьмуть близько 30 істориків з усіх регіонів України.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває