Спецпроект

Служба зовнішньої розвідки знайшла в архівах лист Винниченка

У галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки під час перегляду грифів секретності було виявлено рукописного листа Володимира Винниченка.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на прес-службу СЗР.

Оригінал знайденого листа відомого письменника, художника, політичного і державного діяча часів Української Народної Республіки Володимира Винниченка СЗР передала Інституту літератури імені Тараса Шевченка.

Лист написаний олівцем на 7 аркушах, датований 2 лютого 1928 року і був відправлений з Парижа до редакції часопису "Українські Вісті". У ньому автор веде полеміку з літературними критиками довкола оцінок його роману "Сонячна машина".

Заступник директора Інституту літератури ім. Шевченка Сергій Гальченко після одержання цього листа зазначив, що за відсутності в Україні архіву В.Винниченка, зокрема оригіналів рукописів його творів, переданий документ має історико-культурне значення, становить практичну цінність для вітчизняних філологів, літературознавців, текстологів і використовуватиметься у науковій, дослідницькій та викладацькій діяльності.

Передача документа відбулася у приміщенні історико-меморіального музею Михайла Грушевського у рамках експонування тут виставки картин В.Винниченка.

Над романом "Сонячна машина" В.Винниченко працював з 1921 до 1925 року з деякими перервами. Через упереджене ставлення до української літератури за кордоном В.Винниченко покладав великі сподівання на видання "Сонячної машини" в Україні.

Винниченко в еміграції

У 1928 році роман вийшов одразу у двох видавництвах - Державному видавництві України і у кооперативному видавництві "Рух" з наступним перевиданням у 1930 році.

Поява "Сонячної машини" на книжковому ринку стала помітною подією в Україні.

Незважаючи на те, що радянська партійна критика негативно оцінила роман через відсутність позитивного показу соціалістичної дійсності і загалом соціальної проблематики, охрестивши автора "дрібним буржуєм", твір у колах української інтелігенції і студентської молоді мав великий успіх.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?

Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945-му. Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування доволі специфічного методу, як "лагідне" вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Євроспільноті слід терміново придбати собі нову "парасольку", - словацький науковець і політолог Александр Дулеба

Коли закінчувалася Друга світова війна британський прем'єр Уїнстон Черчіль запропонував інтеграцію інституцій. Не тільки спільний економічний ринок товарів, але й колективну безпеку. Все, що включає у себе поняття "європейський спосіб життя" при верховенстві права, демократії, вільних виборах, гарантії людських прав, свободі слова – сьогодні під великим питанням. Ми повністю недооцінюємо основи європейського інтеграційного проєкту, які сьогодні вкрай важливо реставрувати.

Микола Штейнберг: "У наші руки потрапила велетенська енергія. Вона може працювати на благо, а може все зруйнувати. Головне у безпеці – це ризики у взаємодії людини та створеної нею техніки"

Квітень 2026 року. За цей час Чорнобильська катастрофа встигла обрости томами наукових звітів, сотнями годин кінохроніки та, на жаль, десятками зручних міфів. Проте в рофесійному середовищі є імена, чия вага в дискусії про безпеку є абсолютною. Серед них Микола Штейнберг – інженер, який пройшов шлях від "народження" Чорнобильської АЕС до участі в подоланні наслідків катастрофи, що сколихнула весь світ.