Спецпроект

Служба зовнішньої розвідки знайшла в архівах лист Винниченка

У галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки під час перегляду грифів секретності було виявлено рукописного листа Володимира Винниченка.

Про це повідомляє УНІАН із посиланням на прес-службу СЗР.

Оригінал знайденого листа відомого письменника, художника, політичного і державного діяча часів Української Народної Республіки Володимира Винниченка СЗР передала Інституту літератури імені Тараса Шевченка.

Лист написаний олівцем на 7 аркушах, датований 2 лютого 1928 року і був відправлений з Парижа до редакції часопису "Українські Вісті". У ньому автор веде полеміку з літературними критиками довкола оцінок його роману "Сонячна машина".

Заступник директора Інституту літератури ім. Шевченка Сергій Гальченко після одержання цього листа зазначив, що за відсутності в Україні архіву В.Винниченка, зокрема оригіналів рукописів його творів, переданий документ має історико-культурне значення, становить практичну цінність для вітчизняних філологів, літературознавців, текстологів і використовуватиметься у науковій, дослідницькій та викладацькій діяльності.

Передача документа відбулася у приміщенні історико-меморіального музею Михайла Грушевського у рамках експонування тут виставки картин В.Винниченка.

Над романом "Сонячна машина" В.Винниченко працював з 1921 до 1925 року з деякими перервами. Через упереджене ставлення до української літератури за кордоном В.Винниченко покладав великі сподівання на видання "Сонячної машини" в Україні.

Винниченко в еміграції

У 1928 році роман вийшов одразу у двох видавництвах - Державному видавництві України і у кооперативному видавництві "Рух" з наступним перевиданням у 1930 році.

Поява "Сонячної машини" на книжковому ринку стала помітною подією в Україні.

Незважаючи на те, що радянська партійна критика негативно оцінила роман через відсутність позитивного показу соціалістичної дійсності і загалом соціальної проблематики, охрестивши автора "дрібним буржуєм", твір у колах української інтелігенції і студентської молоді мав великий успіх.

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.