Спецпроект

У ЛЬВОВІ ЗАБОРОНИЛИ І СВАСТИКУ - депутат міськради

Депутати Львівської міської ради під час сесії 21 квітня прийняли ухвалу, якою заборонили використовувати під час відзначення Дня перемоги не тільки радянську, а й нацистську символіку.

У документі зазначено, що у Львові заборонено використовувати символіку СРСР, нацизму та комуністичну символіку.

Цю інформацію Zaxid.net підтвердив депутат Львівської міської ради від "Пори" Андрій Білоус, який учора на сесії озвучив відповідну пропозицію.

За словами Білоуса, комісія з питань законності ініціювала вчора ухвалу про заборону використанні комуністичної символіки на території Львова.

"Коли це питання розглядалося, я вніс пропозицію доповнити його і заборонити використання тоталітарної символіки: і комуністичної, і нацистської, - розповів депутат. - Частина депутатів це зауваження сприйняла, частина не сприйняла. Але коли міський голова ставив питання на голосування, він поставив його "з висловленими зауваженнями". Було ще одне зауваження технічне, але міський голова не уточняв, він сформулював у множині "зауваження". Я це сприймаю як те, що всі висловлені зауваження були підтримані одночасно цією ухвалою".

Відповідно, з його слів, зараз ухвала мала б включати заборону і комуністичної, і нацистської символіки.

"Є редакційна комісія, яка мала б це сформулювати", - додав Білоус.

Як зазначають у прес-службі Львівської міської ради, мета прийнятої ухвали - можливість запобігти розповсюдженню символіки неіснуючих тоталітарних держав.

Контроль за виконання цього рішення покладено на керівництво міліції та голову комісії законності Львівської міської ради.

Нагадаємо, що 21 квітня Верховна Рада України ухвалила закон, який передбачає вивішення копій червоного з серпом і молотом прапора Перемоги над адміністративними будівлями в День Перемоги 9 травня.

Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапору 150-ої ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.