Спецпроект

Ладижинські "регіонали" відмовилися вшанувати жертв Голокосту?

Виконком Ладижинської міськради (Вінничина) визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Про це повідомляє дописувач "Народної правди" Андрій Скакодуб.

12 вересня 1941 року есесівці зігнали близько двох тисяч мешканців Ладижина під село Басаличівку і всіх знищили. Так записано в Книзі пам'яті України (том 6 "Вінницька область" стр. 197).

Місце розстрілу є подільським Бабаними яром, адже переважно було знищено саме євреїв. В 1944 році було здійснено часткове перепоховання - частина розстріляних була перепохована в м. Умані, а 480 евреїв було перепоховано на єврейському кладовищі по вул. Набережна міста Ладижин, де було встановлено пам'ятний знак.

На місці розстрілу знаходиться піщаний кар'єр, в якому постійно знаходять рештки розстріляних, яких так і не перепоховали.

У зв'язку з тим, що 12 вересня 2011 року виповнюється 70 років з цієї трагічної дати, голова міської організації Спілки Радянських офіцерів, полковник запасу М.Ф. Бурдейний звернувся до міського голови міста Ладижин Валерія Коломєйцева (голова місцевого осередку Партії регіонів) з проханням встановити пам'ятний знак у формі гранітної плити на місці знищення двох тисяч ладижинців.

Але виконавчий комітет міської ради (сформований депутатською групою фракцій Партії регіонів, УДАР, "Фронт Змін" та "Сильна Україна") прийняв рішення та визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Роми. Ті, що пройшли крізь Голокост

В ніч з 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау нацисти за кілька годин знищили в газових камерах 3,5 тисячі ув’язнених ромів. Тільки у цьому таборі за роки війни було знищено більш 20 тисяч ромів з 14 країн Європи. Рішенням конференції найбільших ромських організацій світу цей день оголошено Міжнародним днем пам’яті жертв геноциду ромів. В Україні цю дату офіційно встановлено постановою Верховної Ради в 2004 році.

Леся Бондарук: «Справа Юрія Дмитрієва не в обвинуваченні, а в замовленні проти нього…»

«Правда – найдієвіший спосіб проти брехні та беззаконня. Безсовісність Кремля сягає свого апогею. Безсовісно і безцеремонно вони проводять попередню імперську політику, намагаються з «гебешною удалью» викручувати руки новим незалежним державам. Мені соромно… А всередині Росії вирощується новий культ – Путінсько-поліцейський. Гебісти та інші силовики обнагліли вище можливого. Знову починається гонка озброєння, починаються шпигунські процеси… У країні нагнітається істерія «екстремізму», під цю дудку відбуваються найпідліші речі…»

Мустафа Джемілєв: Коли в історії людства окупанти йшли із зайнятої території самовільно та без тиску?

Сталінська депортація у дитячому віці до Середньої Азії, 15 років у тюрмах та колоніях, 303 дні голодування та внесок у повалення радянського союзу, повернення до Криму та створення системи органів національного самоуправління, окупація півострова Росією та заборона в’їзду на Батьківщину, врешті-решт статус живої легенди. Це невичерпний перелік біографічних віражів лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

Перші залізниці і перші залізничні катастрофи в Україні

Перші залізниці на сучасній території України з’явилися протягом 1860-х років – це була залізниця із Відня через Краків до Львова і Чернівців. На Наддніпрянщині перші колії поєднали Курськ із Харковом, Києвом і Одесою. В кінці 1860-х років сталися і перші залізничні катастрофи, про які я Вам і розповім.