Спецпроект

Ладижинські "регіонали" відмовилися вшанувати жертв Голокосту?

Виконком Ладижинської міськради (Вінничина) визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Про це повідомляє дописувач "Народної правди" Андрій Скакодуб.

12 вересня 1941 року есесівці зігнали близько двох тисяч мешканців Ладижина під село Басаличівку і всіх знищили. Так записано в Книзі пам'яті України (том 6 "Вінницька область" стр. 197).

Місце розстрілу є подільським Бабаними яром, адже переважно було знищено саме євреїв. В 1944 році було здійснено часткове перепоховання - частина розстріляних була перепохована в м. Умані, а 480 евреїв було перепоховано на єврейському кладовищі по вул. Набережна міста Ладижин, де було встановлено пам'ятний знак.

На місці розстрілу знаходиться піщаний кар'єр, в якому постійно знаходять рештки розстріляних, яких так і не перепоховали.

У зв'язку з тим, що 12 вересня 2011 року виповнюється 70 років з цієї трагічної дати, голова міської організації Спілки Радянських офіцерів, полковник запасу М.Ф. Бурдейний звернувся до міського голови міста Ладижин Валерія Коломєйцева (голова місцевого осередку Партії регіонів) з проханням встановити пам'ятний знак у формі гранітної плити на місці знищення двох тисяч ладижинців.

Але виконавчий комітет міської ради (сформований депутатською групою фракцій Партії регіонів, УДАР, "Фронт Змін" та "Сильна Україна") прийняв рішення та визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Наша Леді Хо-Хо, або ж як ефективно заохочувати до колабораціонізму

Що таке колабораціонізм — і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку? Історик Пйотр М. Маєвський, простежує історію колабораціонізму від античности до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни. Публікуємо уривок із книжки, яка незабаром вийде друком у видавництві "Локальна історія".

Забутий герой з УСС. Правда про Ераста Коника

Про львівського студентського активіста, командира однієї із сотень Легіону Українських січових стрільців, старшини УГА, українського галицького правника та громадсько-політичного діяча Ераста Коника є лише коротка стаття у Вікіпедії та згадка у списку Миколи Лазаровича на сайті фотоархіву УСС. Для пересічних людей це ім'я не є відомим і радше асоціюється з іноземним діячем, аніж з українським військовим, який 6 років свого життя боровся за незалежну державу в Легіоні УСС та в різних формаціях Української Галицької армії.

Війна – це не лише окопи. Війна всюди, хоч і невидима

За рік після відвідин України словенський письменник Боштіян Відемшек видав книгу "Довгий шлях до миру", яку презентував в Ужгороді на початку червня. Після повернення до Любляни Відемшек опублікував у провідному словенському часописі "Дело" статтю про свої враження від побаченого і почутого в Україні. Публікуємо її в перекладі українською мовою.

Історія УПА за 10 хвилин. Для поляків і не тільки

Нещодавнє загострення польсько-українських стосунків породило потребу у нотатнику, котрий би давав відповіді на найбільш важливі і часті запитання. Водночас зв'являється багато недобросовісної аналітики та відвертої брехні, котру в основному створюють польські державні інституції. А також активно підтримують російські пропагандистські ЗМІ та блогери. Ті думки та тези, котрі поширювалися і активно почали розповсюджуватися крайнім часом мають у собі одну велику засадничу проблему. Польща не враховує того факту, що Держава Україна постала у січні 1918 року. Майже на цілий рік раніше, ніж сама Польща.