Спецпроект

Ладижинські "регіонали" відмовилися вшанувати жертв Голокосту?

Виконком Ладижинської міськради (Вінничина) визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Про це повідомляє дописувач "Народної правди" Андрій Скакодуб.

12 вересня 1941 року есесівці зігнали близько двох тисяч мешканців Ладижина під село Басаличівку і всіх знищили. Так записано в Книзі пам'яті України (том 6 "Вінницька область" стр. 197).

Місце розстрілу є подільським Бабаними яром, адже переважно було знищено саме євреїв. В 1944 році було здійснено часткове перепоховання - частина розстріляних була перепохована в м. Умані, а 480 евреїв було перепоховано на єврейському кладовищі по вул. Набережна міста Ладижин, де було встановлено пам'ятний знак.

На місці розстрілу знаходиться піщаний кар'єр, в якому постійно знаходять рештки розстріляних, яких так і не перепоховали.

У зв'язку з тим, що 12 вересня 2011 року виповнюється 70 років з цієї трагічної дати, голова міської організації Спілки Радянських офіцерів, полковник запасу М.Ф. Бурдейний звернувся до міського голови міста Ладижин Валерія Коломєйцева (голова місцевого осередку Партії регіонів) з проханням встановити пам'ятний знак у формі гранітної плити на місці знищення двох тисяч ладижинців.

Але виконавчий комітет міської ради (сформований депутатською групою фракцій Партії регіонів, УДАР, "Фронт Змін" та "Сильна Україна") прийняв рішення та визнав недоцільним позначення пам'ятним знаком місця масового знищення 12 вересня 1941 року єврейських жителів м. Ладижин.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".