Спецпроект

Помер Руслан Зайченко, один із лідерів УНА-УНСО

На 48-му році життя пішов із життя Руслан Зайченко, один із лідерів праворадикальної організації УНА-УНСО, учасник війни у Придністров'ї, один із керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині, політв'язень у справі 9 березня 2001 р.

Руслан Зайченко народився 3 жовтня 1963 р. у м. Бар Вінницької області. У 1973 році батьки переїхали в м.Черкаси, у 1980 році закінчив Черкаську СШ №5.

Осінь 1989 р. - один із фундаторів Черкаської обласної організації Спілки незалежної укранської молоді (СНУМ).

Червень 1990 р. - Голова Черкаської обласної організації Української Міжпартійної Асамблеї (з вересня 1991-го - Українська Національна Асамблея-Українська Народна Самооборона (УНА-УНСО).

В 1990 р.учасник акції реєстрації громадян України, відродження козацтва на Черкащині, "ланцюга злуки", студентського голодування. 

1991-1992 рр. - боротьба з антиукраїнськими організаціями та кримським сепаратизмом ("поїзд дружби" до Криму).

У 1992 р. брав участь у захисті українців Придністров'я, стрілець УНСО ПМР.

Учасник поховання Патріарха України-Руси УАПЦ Володимира Романюка 18 липня 1995 року, та протестного голодування проти незаконної заборони організації.

Багаторічний голова Черкаської обласної організації УНА (УНА-УНСО), останні роки - глава виконкому партії УНА.

Один із керівників акції "Україна без Кучми" на Черкащині, координатор охорони наметового містечка в м. Києві. Відбував покарання по сфабрикованій справі "9 березня". Рішенням Парламентської Асамблеї Ради Європи у вересні 2003 визнаний політв'язнем.

Як склалася доля засуджених за участь в акції "Україна без Кучми"

У 2004-му - координатор походу сумських студентів на Київ, один із організаторів громадянської компанії "Пора". Керівник охоронних підрозділів Помаранчевої революції.

Указом Президента України нагороджений орденом "За мужність" ІII ступеня. Урядом Придністровської Молдавської Республіки нагороджений медаллю "Защитник Приднестровья".

Навчався на 5 курсі історичного факультету Черкаського Національного університету ім. Богдана Хмельницького.

Батько двох дітей. Дружина - відома українська дизайнера Леся Теліженко.

Прощання з Русланом Зайченком відбудеться:- 12 липня 2011 року о 20-00 м. Київ, проспект космонавта Комарова 3, Лікарня №6 (Медгородок).

В ніч з 12-го на 13-те липня 2011 року тіло буде знаходитись в храмі "Покрови Пресвятої Богородиці" м. Черкаси, вул. Благовісна 54 (колишній кінотеатр Зірка).

Телефони для довідок 067 284 30 04, 0472 38 34 73 - отець Назарій.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.