Спецпроект

"Регіонали" не хочуть пам'ятника Бандері у Луцьку

Волинська "Партія регіонів" хоче відмінити спорудження пам`ятника лідерові ОУН-УПА Степану Бандері в центрі Луцька.

Про це повідомляє Українська служба ВВС.

Памятник Бандері має стояти на одній з великих вулиць міста - навпроти луцького Палацу урочистих подій. Це місцеві депутати вирішили ще три роки тому.

Відтоді на тій вулиці стоїть пам'ятний знак, а скульптори чекають грошей на виготовлення монумента заввишки близько 8 метрів.

Втім, лише цьогоріч 21 липня Луцька міськрада таки спромоглася виділила на спорудження пам'ятника 150 тисяч гривень, забравши їх з видатків на дороги і ремонт приміщення ради.

Рішення депутатів виділити кошти на пам`ятник з дорожнього фонду викликало невдоволення фракції "Партії регіонів", яка у Луцькій міськраді представлена чотирма депутатами.

Після цього місцевий осередок "Партії регіонів" на трьох магістральних вулицях встановив намети, "щоб запобігти свавіллю більшості, яку в міській раді представляють "Батьківщина" і "Свобода"". А також почали збір підписів лучан, які не хочуть, щоб пам'ятник стояв у багатолюдній частині міста.

"Ми не проти, щоб погруддя встановили на вулиці Бандери. Бо треба враховувати думку громади, бо є багато прихильників Бандери. Але тільки не біля Палацу урочистих подій, бо такому пам'ятнику там не місце", - заявив лідер міського осередку Партії регіонів Іван Смоленг.

У відповідь луцький осередок об'єднання "Свобода" звернувся до регіоналів із запитанням, чому провладна партія не опитувала людей щодо пенсійної реформи чи зростання цін на пальне і харчі. А також запропонувала включити до опитувального листа запитання, які стосуються резиденції Віктора Януковича у "Межигір'ї".

У той же час "свободівці" підкреслили, що Бандера має повне право височіти навпроти луцького Палацу урочистих подій.

Нагадаємо, що у квітні лучани не дозволили встановити в центрі міста намет, в якому мали збиратися гроші на відновлення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».