Спецпроект

В Ірпені досліджуватимуть пам'ятник загиблим - щоб уберегти від забудови

Пошуковці проведуть розвідку навколо пам'ятника загиблим воїнам в Ірпені - це необхідно для того, аби визнати територію навколо монументу об'єктом історико-культурної спадщини та захистити від можливої забудови в майбутньому.

Про це "Історичну Правду" повідомили у всеукраїнській громадській організації (ВГО) пошуковців "Союз "Народна Пам'ять". 

"Ми зібрали свідчення очевидців, які підтвердили, що восени 1943 року на цій ділянці лісопосадки проходили бої, - повідомив голова правління ВГО Ярослав Жилкін. - Їхні розповіді, записані та завірені нотаріально, ми подамо до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України, щоб отримати дозвіл на проведення на цьому місці розвідки".

Мешканка Ірпеня 85-річна Віра Григорівна П., якій у 1943-му було 17 років, розповіла: "Радянські солдати спочатку наступали, а коли у них скінчилися набої, відійшли до лісосмуги і там окопалися. Німці обійшли їх ззаду і розстріляли з автоматів. Наступного дня німці пішли, і місцеві мешканці почали звозити з околиць тіла загиблих саме на це місце", - пригадує Віра Григорівна.

За словами жінки, керував похованням місцевий житель на прізвище Курган. "Він викопав велику яму, а ще один сусід, Дмитро У., з підручних матеріалів збив великий ящик. Тіла убитих солдатів люди замотували у ганчір'я та вкладали рядами. Всього поховали понад 50 чоловік".

Син згаданого Дмитра У.,  Георгій Дмитрович, на той час був 4-річним хлопчиком, але, за його словами, добре пам'ятає ті дні.

"Пригадую, як до нашого дому пришли радянські солдати з боку с. Мостище. Попросили поїсти, моя мати нагодувала їх. Потім раптово стало чути постріли з боку лісопосадки, що знаходилася за вул. Радянською. Наші солдати почали стріляти у відповідь. Бій тривав десь дві години, а коли набої закінчилися, вони відійшли до лісопосадок по вул. Героїв і там окопалися".

Далі Георгій Дмитрович пригадує те саме, що й інші очевидці подій - німці обійшли наших солдатів з тилу і всіх розстріляли. Місцеві мешканці звезли трупи з околиць та поховали у братській могилі. "Батько казав, що всього поховали близько 50 чоловік", - розповів Георгій У.

Ще один свідок тих подій - Віктор Станіславович С., 1938 р. н., восени 1943 р. теж був дитиною, проте багато що пам'ятає:

"Одного дня ми почули перестрілку з боку теперішніх вул. Радянської та Героїв. Бій тривав 1-2 години. Наступного ранку до нас прийшов розвідник у формі моряка. Запитав, чи є у місті німці, мати сказала, що вони пішли. Потім повз наше подвір'я проскакала кіннота та пройшли зв'язківці".

Того ж дня, за спогадами Віктора Станіславовича, місцеві мешканці почали збиратися на розі теперішніх вул. Героїв та Рибака, більшість із них були жінки. "Викопали велику яму та звезли з навколишніх місць тіла загиблих. Я бачив, як їх ховали, обмотаними у чорну тканину, вкладаючи рядами у братську могилу".

Пошуковці припускають, що 57 чоловік, похованих у братській могилі - це далеко не всі загиблі на цьому місці.

Як повідомив керівник громадського комітету захисту Ірпеня Лаврентій Кухалейшвілі, минулого тижня мешканці міста провели суботник та прибрали територію навколо пам'ятника - належним чином підготувавши її до проведення розвідки пошуковцями.

А тим часом, аби запобігти подальiим інцидентам між потенційними забудовниками та мешканцями міста, територію навколо меморіалу цілодобово патрулюють наряди міського відділу міліції.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Дніпро" на теренах Західної Німеччини. Спецоперація кдб

У 1956 році кдб срср створив на теренах Західної Німеччини легендовану групу "Дніпро", яка нібито стояла на патріотичних позиціях, дбала про українські інтереси і закликала емігрантів повертатися на свою батьківщину. Але за щирими, на перший погляд, зверненнями і закликами крилися ретельно продумані й далекосяжні плани посіяти розбрат і ворожнечу в середовищі української еміграції, скомпрометувати лідерів в очах рядових членів націоналістичних організацій, розсварити їх між собою, посіяти зневіру.

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.

Дівчата під Крутами: ким були перші доброволиці УНР

29 січня Україна вшановує полеглих у бою під Крутами. У 1918 році чотири сотні юнаків-курсантів першої української військової школи та збірна сотня студентів і гімназистів затримали просування до Києва регулярної більшовицької армії, яка переважала українську у понад 10 разів. Зі спогадів одного із гімназистів, ройового студентської сотні Левка Лукасевича, стало відомо, що на фронті разом із чоловіками були і дівчата.