Спецпроект

В Ірпені досліджуватимуть пам'ятник загиблим - щоб уберегти від забудови

Пошуковці проведуть розвідку навколо пам'ятника загиблим воїнам в Ірпені - це необхідно для того, аби визнати територію навколо монументу об'єктом історико-культурної спадщини та захистити від можливої забудови в майбутньому.

Про це "Історичну Правду" повідомили у всеукраїнській громадській організації (ВГО) пошуковців "Союз "Народна Пам'ять". 

"Ми зібрали свідчення очевидців, які підтвердили, що восени 1943 року на цій ділянці лісопосадки проходили бої, - повідомив голова правління ВГО Ярослав Жилкін. - Їхні розповіді, записані та завірені нотаріально, ми подамо до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України, щоб отримати дозвіл на проведення на цьому місці розвідки".

Мешканка Ірпеня 85-річна Віра Григорівна П., якій у 1943-му було 17 років, розповіла: "Радянські солдати спочатку наступали, а коли у них скінчилися набої, відійшли до лісосмуги і там окопалися. Німці обійшли їх ззаду і розстріляли з автоматів. Наступного дня німці пішли, і місцеві мешканці почали звозити з околиць тіла загиблих саме на це місце", - пригадує Віра Григорівна.

За словами жінки, керував похованням місцевий житель на прізвище Курган. "Він викопав велику яму, а ще один сусід, Дмитро У., з підручних матеріалів збив великий ящик. Тіла убитих солдатів люди замотували у ганчір'я та вкладали рядами. Всього поховали понад 50 чоловік".

Син згаданого Дмитра У.,  Георгій Дмитрович, на той час був 4-річним хлопчиком, але, за його словами, добре пам'ятає ті дні.

"Пригадую, як до нашого дому пришли радянські солдати з боку с. Мостище. Попросили поїсти, моя мати нагодувала їх. Потім раптово стало чути постріли з боку лісопосадки, що знаходилася за вул. Радянською. Наші солдати почали стріляти у відповідь. Бій тривав десь дві години, а коли набої закінчилися, вони відійшли до лісопосадок по вул. Героїв і там окопалися".

Далі Георгій Дмитрович пригадує те саме, що й інші очевидці подій - німці обійшли наших солдатів з тилу і всіх розстріляли. Місцеві мешканці звезли трупи з околиць та поховали у братській могилі. "Батько казав, що всього поховали близько 50 чоловік", - розповів Георгій У.

Ще один свідок тих подій - Віктор Станіславович С., 1938 р. н., восени 1943 р. теж був дитиною, проте багато що пам'ятає:

"Одного дня ми почули перестрілку з боку теперішніх вул. Радянської та Героїв. Бій тривав 1-2 години. Наступного ранку до нас прийшов розвідник у формі моряка. Запитав, чи є у місті німці, мати сказала, що вони пішли. Потім повз наше подвір'я проскакала кіннота та пройшли зв'язківці".

Того ж дня, за спогадами Віктора Станіславовича, місцеві мешканці почали збиратися на розі теперішніх вул. Героїв та Рибака, більшість із них були жінки. "Викопали велику яму та звезли з навколишніх місць тіла загиблих. Я бачив, як їх ховали, обмотаними у чорну тканину, вкладаючи рядами у братську могилу".

Пошуковці припускають, що 57 чоловік, похованих у братській могилі - це далеко не всі загиблі на цьому місці.

Як повідомив керівник громадського комітету захисту Ірпеня Лаврентій Кухалейшвілі, минулого тижня мешканці міста провели суботник та прибрали територію навколо пам'ятника - належним чином підготувавши її до проведення розвідки пошуковцями.

А тим часом, аби запобігти подальiим інцидентам між потенційними забудовниками та мешканцями міста, територію навколо меморіалу цілодобово патрулюють наряди міського відділу міліції.

Кацапізація Донбасу

"Портрет царя й цариці висів в хаті поруч з образом Бога й різних святих. Дітям то говорило — що цар, — це такий же святий, як інші святі. Коли на час закінчення школи дістав я якось до рук "Кобзаря", то його мова здавалася мені чимось у роді тієї мови, що нею писаний псалтир, тобто церковно-слов'янщини. Я вже й дома говорив "по-русски" й мої рідні були вдоволені, гордилися, що їх Саша говорить "по-панському". Ту ж Комишуваську школу й з тими ж всіма наслідками виходив і мій товариш по ній Микита Шаповалов. І в його прізвищі по тій же причині, що й у моїм теліпався русифікаційний хвостик "ов""

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін