Спецпроект

В Ірпені досліджуватимуть пам'ятник загиблим - щоб уберегти від забудови

Пошуковці проведуть розвідку навколо пам'ятника загиблим воїнам в Ірпені - це необхідно для того, аби визнати територію навколо монументу об'єктом історико-культурної спадщини та захистити від можливої забудови в майбутньому.

Про це "Історичну Правду" повідомили у всеукраїнській громадській організації (ВГО) пошуковців "Союз "Народна Пам'ять". 

"Ми зібрали свідчення очевидців, які підтвердили, що восени 1943 року на цій ділянці лісопосадки проходили бої, - повідомив голова правління ВГО Ярослав Жилкін. - Їхні розповіді, записані та завірені нотаріально, ми подамо до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України, щоб отримати дозвіл на проведення на цьому місці розвідки".

Мешканка Ірпеня 85-річна Віра Григорівна П., якій у 1943-му було 17 років, розповіла: "Радянські солдати спочатку наступали, а коли у них скінчилися набої, відійшли до лісосмуги і там окопалися. Німці обійшли їх ззаду і розстріляли з автоматів. Наступного дня німці пішли, і місцеві мешканці почали звозити з околиць тіла загиблих саме на це місце", - пригадує Віра Григорівна.

За словами жінки, керував похованням місцевий житель на прізвище Курган. "Він викопав велику яму, а ще один сусід, Дмитро У., з підручних матеріалів збив великий ящик. Тіла убитих солдатів люди замотували у ганчір'я та вкладали рядами. Всього поховали понад 50 чоловік".

Син згаданого Дмитра У.,  Георгій Дмитрович, на той час був 4-річним хлопчиком, але, за його словами, добре пам'ятає ті дні.

"Пригадую, як до нашого дому пришли радянські солдати з боку с. Мостище. Попросили поїсти, моя мати нагодувала їх. Потім раптово стало чути постріли з боку лісопосадки, що знаходилася за вул. Радянською. Наші солдати почали стріляти у відповідь. Бій тривав десь дві години, а коли набої закінчилися, вони відійшли до лісопосадок по вул. Героїв і там окопалися".

Далі Георгій Дмитрович пригадує те саме, що й інші очевидці подій - німці обійшли наших солдатів з тилу і всіх розстріляли. Місцеві мешканці звезли трупи з околиць та поховали у братській могилі. "Батько казав, що всього поховали близько 50 чоловік", - розповів Георгій У.

Ще один свідок тих подій - Віктор Станіславович С., 1938 р. н., восени 1943 р. теж був дитиною, проте багато що пам'ятає:

"Одного дня ми почули перестрілку з боку теперішніх вул. Радянської та Героїв. Бій тривав 1-2 години. Наступного ранку до нас прийшов розвідник у формі моряка. Запитав, чи є у місті німці, мати сказала, що вони пішли. Потім повз наше подвір'я проскакала кіннота та пройшли зв'язківці".

Того ж дня, за спогадами Віктора Станіславовича, місцеві мешканці почали збиратися на розі теперішніх вул. Героїв та Рибака, більшість із них були жінки. "Викопали велику яму та звезли з навколишніх місць тіла загиблих. Я бачив, як їх ховали, обмотаними у чорну тканину, вкладаючи рядами у братську могилу".

Пошуковці припускають, що 57 чоловік, похованих у братській могилі - це далеко не всі загиблі на цьому місці.

Як повідомив керівник громадського комітету захисту Ірпеня Лаврентій Кухалейшвілі, минулого тижня мешканці міста провели суботник та прибрали територію навколо пам'ятника - належним чином підготувавши її до проведення розвідки пошуковцями.

А тим часом, аби запобігти подальiим інцидентам між потенційними забудовниками та мешканцями міста, територію навколо меморіалу цілодобово патрулюють наряди міського відділу міліції.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.