Спецпроект

"Гонка трупів" у Волинській трагедії лякає - В'ятрович

Більшість цифр жертв, які побутують в історіографії українсько-польського військового конфлікту 1940-их років, мають радше політично-спекулятивний характер.

Про це в інтерв'ю Zaxid.net повідомив кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, екс-директор Архіву СБУ Володимир В'ятрович.

"Я не читав жодної поважної роботи, де було б викладено методологію підрахунку жертв. Це дуже непросто, - зазначив історик. - Ми маємо певні переписи населення тих теренів до 1939 року. Але після того відбувалися: депортація восени 1939 року, потім депортація 1941 року, депортації і репресії 1939-1941 років, бойові дії, німці вивозили і українців, і поляків до Німеччини.

За словами В'ятровича, ніхто не знає точних цифр депортованих і загиблих, тому всі цифри щодо загиблих унаслідок українсько-польського військового конфлікту 1940-их років радше є надуманими.

"Лякає постійна прогресія даних, така собі "гонка трупів" у Волинській трагедії, - підкреслив історик. - Ще в 90-х роках звучала цифра - близько 50 тисяч загиблих поляків, потім озвучили 75 тисяч, далі - 90, 100 тисяч. Більш праві історики говорять вже й про 250 тисяч і навіть 500 тисяч. Так що методології немає, але є жонглювання цифрами".

Волинська трагедія: пошук між двома правдами

На думку голови вченої ради ЦДВР, роздування кількості жертв цієї війни є безглуздим, їх і так було багато. А ми повинні віддати належну шану всім загиблим. 

Нагадаємо, що у серпні 2011 року, під час ексгумації жертв нападу загону УПА на поляків села Острівки відбулася суперечка між польськими археологами і українськими експертами щодо кількості знайдених останків.

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944

Нищівної поразки в бою з бригадою УПА-Північ "Помста Базару" зазнав підрозділ 1-го батальйону 220-го прикордонного полку НКВД. Підрозділ був оточений, розчленований на кілька груп і майже в повному складі знищений. Бій стався в річницю страти ЧК учасників Другого зимового походу Армії УНР у 1921 році під с. Базар. Так бригада УПА символічно відплатила чекістам за смерть українських вояків.

Український патріот й авантюрист Джейкоб Макогін – князь Леон Богун Мазепа Розумовський

Він видавав себе за відставного полковника Корпусу морської піхоти США і нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, купував вілли і квартири в Італії та Швейцарії, на власному автомобілі разом із ефектною і заможною дружиною-американкою об’їздив пів Європи, багато жертвував на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення уваги в світі до українського питання. При цьому культивував ореол загадковості і таємничості навколо своєї персони серед оточення, через що його нерідко вважали чи то американським, чи то англійським, чи якимось іншим шпигуном.