Спецпроект

"Гонка трупів" у Волинській трагедії лякає - В'ятрович

Більшість цифр жертв, які побутують в історіографії українсько-польського військового конфлікту 1940-их років, мають радше політично-спекулятивний характер.

Про це в інтерв'ю Zaxid.net повідомив кандидат історичних наук, голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху, екс-директор Архіву СБУ Володимир В'ятрович.

"Я не читав жодної поважної роботи, де було б викладено методологію підрахунку жертв. Це дуже непросто, - зазначив історик. - Ми маємо певні переписи населення тих теренів до 1939 року. Але після того відбувалися: депортація восени 1939 року, потім депортація 1941 року, депортації і репресії 1939-1941 років, бойові дії, німці вивозили і українців, і поляків до Німеччини.

За словами В'ятровича, ніхто не знає точних цифр депортованих і загиблих, тому всі цифри щодо загиблих унаслідок українсько-польського військового конфлікту 1940-их років радше є надуманими.

"Лякає постійна прогресія даних, така собі "гонка трупів" у Волинській трагедії, - підкреслив історик. - Ще в 90-х роках звучала цифра - близько 50 тисяч загиблих поляків, потім озвучили 75 тисяч, далі - 90, 100 тисяч. Більш праві історики говорять вже й про 250 тисяч і навіть 500 тисяч. Так що методології немає, але є жонглювання цифрами".

Волинська трагедія: пошук між двома правдами

На думку голови вченої ради ЦДВР, роздування кількості жертв цієї війни є безглуздим, їх і так було багато. А ми повинні віддати належну шану всім загиблим. 

Нагадаємо, що у серпні 2011 року, під час ексгумації жертв нападу загону УПА на поляків села Острівки відбулася суперечка між польськими археологами і українськими експертами щодо кількості знайдених останків.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.