Спецпроект

Музей Голодомору треба розширювати - директор

На третьому році роботи Національного музею "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" є нагальна потреба його розширення.

Про це заявили директор меморіалу Віктор Діденко і співголова громадського комітету із вщанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932-33 років, політик з "Нашої України" Іван Васюник.

На презентації подарованої музею колекції картин "Розгойдані дзвони пам'яті" Діденко повідомив, що повністю її експонувати меморіал не може через брак місця.

Тому директор підкреслив потребу розвитку музею Голодомору, адже документи i реліквії, які сюди приносять люди, мають бути показані відвідувачам, а це неможливо зробити в нинішньому приміщенні меморіалу.

"Щоб повною мірою виконувати поставлені завдання, Національний меморіал пам'яті жертв Голодоморів потребує належного розширення, як і було заплановано в другій черзі будівництва, - зазначив Іван Васюник, який під час відкриття музею у 2008 році був віце-прем'єром з гуманітарних питань. - Тобто мова йде не тільки про меморіальну залу пам'яті, але й про приміщення музею, яке могло б  розмістити повноцінну експозицію і створити умови для праці дослідників та зберігання фондів".

Спогади читачів УП про те, як їхні родини пережили 1932-33 роки, читайте у проекті "Історичної Правди".

 

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.