Київрада порушила свою ж заборону будувати в історичному центрі

Сьогодні більшість Київради підтримала проект рішення щодо виділення земельної ділянки майже біля стін Софії Київської - вул. Золотоворітська, 11 - для будівництва готельного комплексу з паркінгом. Будинок входить до Зводу пам'яток історії та культури м.Києва.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця.

На думку депутата, проект рішення про заборону будівництво в охоронній зоні Софії Київського виник виключно через тиск ЮНЕСКО - що ще рік тому зафіксувала порушення норм забудови буферної зони Софії Київської та Києво-Печерської Лаври - а не завдяки щирій турботі влади щодо збереження історичної частини м.Києва.

"Лише 3 місяці тому сама Київрада заборонила будь-які будівництва навколо Софії, і ось сьогодні вона проігнорувала своє ж рішення. Це подвійні стандарти, коли з одного боку для ЗМІ виголошуються заяви про нібито спроби боротися із скандальними забудовами в історичному центрі, а з іншого боку слухняна депутатська більшість голосує за рішення, які прямо суперечать позиції ЮНЕСКО і офіційній позиції нашої держави", - підкреслив Бригинець.

Минулої сесії питання не набрало потрібної кількості голосів. Але, сьогодні на розгляд сесії воно було винесене повторно. За проект рішення проголосувало 64 депутати більшості Київради.

У липні 2011 року Київська міська рада прийняла рішення про призупинення проведення робіт з будівництва, реконструкції та капітального ремонту будівель в історичній частині Києва

У червні комітет Світової спадщини ЮНЕСКО на своїй 35-й сесії закликав Україну визначити зону в історичному центрі у Києві, і захистити її відповідними законами.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.