У Києві на Василя вручили премію імені Стуса

Цьогорічна премія імені символу демократичного та правозахисного руху ХХ ст. Василя Стуса вручена правозахиснику Євгену Захарову, який бореться проти політичних переслідувань, історику Володимиру В’ятровичу, який відкрив і всупереч тиску публікує архіви КГБ, та поетесі Ірині Жиленко, котра повертає історії сучасників Стуса — шістдесятників.

14 січня у столичному Будинку вчителя було вручено премію імені Василя Стуса. Почесну нагороду вручав відомий дисидент Євген Сверстюк, який був одним із ініціаторів її заснування.

Після обговорення та затвердження кандидатур у колі попередніх лауреатів премію у 2012 році вручено:

  • Євгену Захарову — за багаторічну системну роботу у сфері захисту прав людини та видавничу діяльність, зокрема за третю частину "Міжнародного біографічного словника дисидентів. Україна".
  • Володимиру В’ятровичу — за розкриття таємниць архівів радянської спецслужби від ЧК до КГБ, та актуальну публіцистичну працю "Історія з грифом "Секретно".
  • Ірині Жиленко — за поетичну творчість та книгу спогадів "Homo Feriens", унікального літопису шістдесятників.

Наразі лауреатів премії Василя Стуса близько 60 осіб, серед яких літератори, митці, вчені, громадські діячі.

Премія імені Василя Стуса заснована 1989 року Українською асоціацією незалежної творчої інтелігенції. Вперше вручалася у Львові, а 1990 року набула столичного статусу.

Премія присуджується авторам, які мають видатні успіхи у своїй галузі, займають виразну громадянську позицію, активно присутні в українському культурному просторі.

Премія традиційно вручається на Святі Різдвяних Василів, на якому згадують не тільки Василя Стуса, який народився на саме Різдво 1938 року, а й в Василя Чумака, народженого 7 січня 1901 року, Василя Симоненка (8 січня 1935 року), Василя Еллана-Блакитного (12 січня 1894 року).

Теми

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.