У Києві розбито меморіальні дошки генералу Жукову - тягнибоківці

У ніч із 16 на 17 січня 2012 року в Деснянському районі Києва невідомі особи знищили обидві меморіальні дошки Жукову - на початку і в кінці вулиці, названої його іменем.

Про це повідомляє прес-служба партії "ВО "Свобода".

Біля місця, де розташовувалась одна із таблиць, лежало лише кілька уламків, решту частин не виявлено. Друга дошка зникла безслідно.

"Позитивно, що є такі люди, котрі не можуть терпіти спадку катів і самостійно беруться за справу встановлення національної та історичної справедливости, йдеться в партійній заяві. - Жуков – один із тих, хто віддавав накази знищувати українців. Йому належить фраза: "Чєм больше хахлов утопім в Днєпрє, тєм мєньше прідьотся іх вивазіть в Сібірь".

[Примітка ІП: Фраза про "хахлов" належить ветерану-фантазеру Юрію Коваленку і не підтверджена жодними історичними джерелами]

Також "свободівці" зазначають, що під час Корсунь-Шевченківської операції з наказу Жукова було кинуто проти добре озброєного німецького війська ненавчених українців, котрих у спину кулями гнали загороджувальні загони.

"Впродовж 24 днів цієї операції було знищено 770 тисяч вояків, переважно українців", - стверджується в заяві.

[Примітка ІП: за даними "Малого словника історії України (Київ, 1997), загалом у Корсунь-Шевченківській операції радянські війська втратили убитими близько 25 тисяч чоловік]

"Демонтаж меморіальної дошки Жукова – знакова подія для Києва, - зазначив голова "Студентської Свободи" Руслан Андрійко. - Приємно усвідомлювати, що кияни власноруч звільняються від окупаційних символів, яких у столиці ще дуже багато. Нашою пропозицією є перейменування вулиці Жукова на честь Олекси Дмитровича Алмазіва, який приблизно на території Деснянського району вів бої проти банд Муравйова, що рвалися до Києва".

Про інші випадки ушкоджень пам'ятників і меморіальних знаків читайте за тегом "вандалізм".

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?