Київрада не прийняла від Росії пам'ятника Столипіну

Постійна комісія Київради з питань культури та туризму не підтримала пропозицію Міністерства культури РФ прийняти в дар територіальній громаді Києва пам’ятник прем’єр-міністру царської Росії Петру Столипіну.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Олександра Бригинця.

З пропозицією подарувати пам’ятник киянам звернувся міністр культури Росії Авдєєв.

"Ми повинні встановлювати пам’ятники не тим, хто з точки зору самодержавства і комуністичної диктатури був героєм, а тим, хто зробив великий внесок в розвиток українства та української держави, - пояснив Бригинець. - Саме тому наша комісія і не підтримала пропозицію російського Мінкульту".

На думку Мінкульту Росії, цей жест сприятиме зміцненню братських стосунків між нашими народами і підкреслить в художній формі важливий внесок Столипіна у спільне історичне минуле.

«Саму ідею подарувати Україні пам’ятник людини, яка завдала великої шкоди України, я розглядаю як провокацію або вкрай необдуману дію, - зазнавчив Бригинець. - Столипін же своїми реформами знищив українське селянство, українські традиції, змусив значну частину українців переїхати до Сибіру, таким чином обезкровивши українські землі".

Нагадаємо, у вересні 2011 року прем'єр-міністр Микола Азаров назвав Столипіна "видатним реформатором".

Петро Столипін — міністр внутрішніх справ і прем′єр-міністр Російської імперії (1906-1911). Проводив жорстку політику на укріплення самодержавства. Розпустив Думу, увів військово-польові суди, обмежував політичні свободи, проголошені царським маніфестом від 17 жовтня 1905 року.

Розпочав аграрну реформу, яка мала виховати міцного селянина-господарника, але не встиг довести її до кінця. Будучи російським націоналістом, вів боротьбу з національними автономіями. За кілька місяців до смерті заявив, що поки він живий, пам'ятника Шевченку в Києві не буде.

Убитий у Києві терористом-есером. Похований у Печерській Лаврі.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".