Київрада не прийняла від Росії пам'ятника Столипіну

Постійна комісія Київради з питань культури та туризму не підтримала пропозицію Міністерства культури РФ прийняти в дар територіальній громаді Києва пам’ятник прем’єр-міністру царської Росії Петру Столипіну.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Олександра Бригинця.

З пропозицією подарувати пам’ятник киянам звернувся міністр культури Росії Авдєєв.

"Ми повинні встановлювати пам’ятники не тим, хто з точки зору самодержавства і комуністичної диктатури був героєм, а тим, хто зробив великий внесок в розвиток українства та української держави, - пояснив Бригинець. - Саме тому наша комісія і не підтримала пропозицію російського Мінкульту".

На думку Мінкульту Росії, цей жест сприятиме зміцненню братських стосунків між нашими народами і підкреслить в художній формі важливий внесок Столипіна у спільне історичне минуле.

«Саму ідею подарувати Україні пам’ятник людини, яка завдала великої шкоди України, я розглядаю як провокацію або вкрай необдуману дію, - зазнавчив Бригинець. - Столипін же своїми реформами знищив українське селянство, українські традиції, змусив значну частину українців переїхати до Сибіру, таким чином обезкровивши українські землі".

Нагадаємо, у вересні 2011 року прем'єр-міністр Микола Азаров назвав Столипіна "видатним реформатором".

Петро Столипін — міністр внутрішніх справ і прем′єр-міністр Російської імперії (1906-1911). Проводив жорстку політику на укріплення самодержавства. Розпустив Думу, увів військово-польові суди, обмежував політичні свободи, проголошені царським маніфестом від 17 жовтня 1905 року.

Розпочав аграрну реформу, яка мала виховати міцного селянина-господарника, але не встиг довести її до кінця. Будучи російським націоналістом, вів боротьбу з національними автономіями. За кілька місяців до смерті заявив, що поки він живий, пам'ятника Шевченку в Києві не буде.

Убитий у Києві терористом-есером. Похований у Печерській Лаврі.

«Не Арґус, ні Гелена, ні Марія Маґдалена»: вибираємо та їмо сир по-середньовічному

Середньовічна кухня – це не лише екстравагантні страви на кшталт павича, міног чи лебедя у соусі з власної крові. Якими б дивними не видавались нам інколи люди середньовіччя, їх меню не надто відрізнялось від нашого. Пропонуємо вам уривок, де історикиня й авторка книги «Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя» Стефанія Демчук розповідає про шлях на середньовічний стіл сиру, без якого і сьогодні ми не можемо уявити свою повсякденність

«Польська» ідентичність і російське самодержавство

У перші десятиліття ХІХ століття Санкт-Петербург негласно визнавав польський характер Правобережної України, як і всіх інших територій, анексованих у Речі Посполитої. Чиновники найвищого рангу навіть використовували відповідну термінологію на кшталт: "польські губернії" чи "польські землі", причому як в усному мовленні, так і в офіційному діловодстві. Після Листопадового повстання 1831 – 1832 років ситуація кардинально змінилася: російське самодержавство розпочало тотальний наступ на "польську" ідентичність. Комплекс заходів, до якого протягом наступних десятиліть вдалася російська влада, без перебільшення, можна назвати репресіями в економічній, релігійній і гуманітарній сферах. Йдеться про русифікацію польської культури, переслідування католицької церкви, політичний тиск, заборону освіти рідною мовою, декласацію та асиміляцію шляхти.

«Чорна неділя» села Клюськ. Без білих плям

Велика трагічна історія України часів Другої світової війни складається з маленьких трагедій сіл, селищ, містечок. Без втрати невинних людських життів на території Волині не обійшлось в жодному з населених пунктів. Не оминула трагедія і невеличке мальовниче село Клюськ, розташоване в 20-ти кілометрах від Ковеля.

Легенда про «Оржівську операцію»: як Внутрішні війська НКВД випадково вбили «Клима Савура»

Читаючи документи, складається враження, що Оржівська операція за масштабами була чимось подібним до «битви за Берлін». Очевидно, чекістам не хотілося в «переможному угарі» відставати від Червоної армії і банальну випадкову ліквідацію «Савура» розцяцькували, як масштабну операцію із задіянням особисто вищого командування держбезпеки УРСР.