Фундація Ольжича віддала в архів документи еміграції

B січні з Фундації ім. Ольжича до Центрального державного архіву зарубіжної україніки було передано документи української еміграції післявоєнного періоду.

Про це повідомляє портал "Культура".

Папери охоплюють період з кінця Другої світової війни до 2000-х років.

У переданих до архіву документах містяться відомості про післявоєнну роботу багатьох українських установ та організацій за кордоном: Державного центру УНР в екзилі, Конференції Українських політичних партій і організацій, Української Гельсінської спілки, Світової координаційної ради ідеологічно споріднених націоналістичних організацій, Організації та Проводу українських націоналістів, Українського національного об’єднання в Канаді, Організації державного відродження України та інші.

Надзвичайно цікавим є листування Н. Пазуняк з різними особами, листування Зенона Городиського з Президентом УНР Миколою Лівицьким, головою Проводу українських націоналістів Д. Квітковським, листи О. Бойдуника до М. Лівицького, до кардинала Йосипа Сліпого, листування Ісаака Мазепи з генералом Миколою Капустянським, О. Бойдуником і З. Городиським та листи інших визначних представників української еміграції.

Серед документів, що відтепер зберігаються у ЦДАЗУ – відомості про діяльність Координаційного українського комітету в 1945–1946 рр., протокол засідання першої сесії Української Національної ради 16–20 липня 1948 р. та його рішення, протоколи засідань Президії УНРади у наступні роки та листування з приводу цих засідань.

1992: УНРада складає повноваження у зв'язку з незалежністю (ВІДЕО)

Серед переданих до ЦДАЗУ – Тимчасовий закон про реорганізацію Українського державного центру, доповнення до нього, а також інші свідчення про законотворчу діяльність української еміграції.

Крім архівних документів, архів отримав також підшивку українського журналу у Великій Британії "Визвольний шлях" за 1960–1980-ті рр. та окремі випуски періодичних і неперіодичних видань українських організацій Австрії, Великої Британії, Канади, Німеччини та США. 

У кінці 2011 року колекція архіву поповнилися різноманітними документами​, які належали українській письменниці з Франції Наталії Замулко-Дюбуше, книгами та періодичними виданнями Бібліотеки й Архіву  імені Т. Шевченка Союзу Українців у Великій Британії, документами та друкованими виданнями Українського музею-архіву в Клівленді (США).

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.