Фундація Ольжича віддала в архів документи еміграції

B січні з Фундації ім. Ольжича до Центрального державного архіву зарубіжної україніки було передано документи української еміграції післявоєнного періоду.

Про це повідомляє портал "Культура".

Папери охоплюють період з кінця Другої світової війни до 2000-х років.

У переданих до архіву документах містяться відомості про післявоєнну роботу багатьох українських установ та організацій за кордоном: Державного центру УНР в екзилі, Конференції Українських політичних партій і організацій, Української Гельсінської спілки, Світової координаційної ради ідеологічно споріднених націоналістичних організацій, Організації та Проводу українських націоналістів, Українського національного об’єднання в Канаді, Організації державного відродження України та інші.

Надзвичайно цікавим є листування Н. Пазуняк з різними особами, листування Зенона Городиського з Президентом УНР Миколою Лівицьким, головою Проводу українських націоналістів Д. Квітковським, листи О. Бойдуника до М. Лівицького, до кардинала Йосипа Сліпого, листування Ісаака Мазепи з генералом Миколою Капустянським, О. Бойдуником і З. Городиським та листи інших визначних представників української еміграції.

Серед документів, що відтепер зберігаються у ЦДАЗУ – відомості про діяльність Координаційного українського комітету в 1945–1946 рр., протокол засідання першої сесії Української Національної ради 16–20 липня 1948 р. та його рішення, протоколи засідань Президії УНРади у наступні роки та листування з приводу цих засідань.

1992: УНРада складає повноваження у зв'язку з незалежністю (ВІДЕО)

Серед переданих до ЦДАЗУ – Тимчасовий закон про реорганізацію Українського державного центру, доповнення до нього, а також інші свідчення про законотворчу діяльність української еміграції.

Крім архівних документів, архів отримав також підшивку українського журналу у Великій Британії "Визвольний шлях" за 1960–1980-ті рр. та окремі випуски періодичних і неперіодичних видань українських організацій Австрії, Великої Британії, Канади, Німеччини та США. 

У кінці 2011 року колекція архіву поповнилися різноманітними документами​, які належали українській письменниці з Франції Наталії Замулко-Дюбуше, книгами та періодичними виданнями Бібліотеки й Архіву  імені Т. Шевченка Союзу Українців у Великій Британії, документами та друкованими виданнями Українського музею-архіву в Клівленді (США).

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".