Герой публікації ІП отримав пожертву на благодійні внески

Активісти і прихильники Спілки української молоді (СУМ) придбали інвалідний візок для повстанця УПА - єврея Мандика Хасмана.

Про це повідомляє офіційний сайт СУМ.

У селі Грибовиця, що на Волині, мешкає ветеран УПА Мандик Хасман. Він народився у 1929 році, у єврейській родині, в галицькому місті Дрогобич. Батьки Хасмана: Жисік та Кренці були розстріляні нацистами влітку 1942 року.

Тоді ж німці знищили й двох рідних братів Мандика: Іцика та Ідола. Мандик не хоче в деталях згадувати цього драматичного дня, розповідаючи коротко, як приречених на смерть розстрілювали і закопували на очах інших, котрі чекали своєї черги.

Виконавці брудної роботи, періодично зупинялися для перепочинку і додаткового натхнення у вигляді алкоголю. Під час такої перерви дванадцятилітній Мандик вирішив утекти, при цьому прихопив з собою молодшого дев'ятилітнього брата Савіка та двоюрідну сестру Кайлі.

На питання, чи страшно йому було у момент втечі відповідає просто: "Ні, просто жити дуже хотілося".

Голодні, втомлені діти чотири дні блукали лісами, поки вийшли до залізниці. Далі сіли на потяг і подалися на північ, на Волинь. Тут переховувалися в українських родинах. Мандик мешкав у селі Біличі спочатку у сім'ї Василя Киця, згодом у Сергія Кропивця. Тоді Мандик охрестився і став Володимиром, прибравши собі нове прізвище - Дмитренко.

Невдовзі німці зробили спробу вивезти малолітнього Мандика на примусові роботи до Німеччини. Хлопець тікає в ліс та потрапляє до українського підпілля.

"Все найліпше, що було у моєму житті – пов’язане з українською партизанкою. Такого братерського та теплого відношення до себе я не знав більше ніде. - розповідає Хасман, - Скажімо, сотенний Хома, в якого я був фірманом, ставився до мене як до рідного сина".

В 1945 р. Мандик, разом з декількома іншими повстанцями, потрапляє у засідку. Ччерга, випущена з автомату енкеведиста, перебила йому обидві ноги.

Ветеран із організаторам акції

Після важкого поранення єврею, який служив в УПА, судилося пройти нелегкий шлях від арешту та катувань до служби в радянській армії на Далекому сході.

На старість ветеран утратив ліву ногу – її ампутували через хворобу. Декілька років він пересувався в позиченому інвалідному візочку. Мріяв про свій, власний. Члени Спілки Української Молоді в Україні дізнались про славетного бандерівця та вирішили придбати для нього візок.

Загалом було отримано 20 внесків середнього розміру 120-150 грн.

Більше про Мандика Хасмана читайте на "Історичній Правді"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.