Музей Лесі Українки в Ялті от-от розвалиться?

Один із чотирьох українських музеїв, присвячених Лесі Українці, перебуває у катастрофічному стані - особливо після лютневих штормів і морозів. Останнього разу ремонт у будинку на березі Чорного моря проводився 27 років тому.

Про це повідомляє "День".

Ялтинський музей було відкрито до 120-річчя від дня народження поетеси, 1991-го.

"Щодо стану будиночку-музею ми б’ємо на сполох з 2005 року, - сказала завідувачка літературно-меморіального Музею Лесі Українки в Ялті Олександра Вісич. — Тут, у маєтку купчихи Лещинської, Леся винаймала житло, виходила на красиві балкони помилуватися морськими краєвидами. Нещодавно на балкони виходили й відвідувачі нашого музею, але тепер це стало небезпечно для життя".

За словами Вісич, особливо погіршився стан після затяжних лютневих штормів і небувалих для Ялти морозів, що вкривали стіни кригою. Вологість проникла всередину, вкрила цвіллю стелі і стіни музейних залів, що дали тріщини, а це ще погіршило неблагополучний їх стан.

Фото: panoramio.com

Завідувачка музею каже, що, незважаючи на відповідну постанову Верховної Ради, жодних "заходів щодо забезпечення ремонту", а, отже, й самого ремонту будівлі, якій 126 років, не було.

"Останнього разу вибірковий ремонт проводився 27 років тому, - зазначає Вісич. - Відтоді перекриття стали непридатними, будівля визнана аварійною, деякі приміщення музею ми взагалі вимушені закрити, і відвідувачі вже не бачать оформлених там експозицій".

Музей Лесі Українки існує на правах відділення Ялтинського історико-літературного музею. За двадцять з гаком років він став пам’яткою курорту, яку активно відвідують туристи з різних країн.

На думку журналістів, байдуже ставлення влади до меморіального будиночку наводить на роздуми про те, що комусь знадобилося ласе місце в центрі Ялти, біля самісінького моря.

Читайте також:

Леся Українка - перекладач Маркса і засновник "петлюрівської" партії

Викриття радянських містифікацій Лесі Українки

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".