У США оприлюднено свідчення колишніх рабів. ФОТО

У бібліотеці Конгресу США можна знайти фото і свідчення людей, які були рабами до ліквідації рабства в США. Вони дають прямий доступ до частини американської історії, якої вже нема у живій пам'яті.

Про це повідомляє Daily Mail.

Під час реалізації урядового проекту з запису усної історії було зібрано більше 2 тисяч свідчень про рабство в США із перших вуст і зроблено 500 фотознімків.

Архів складає свідчення з 17 штатів, зроблені у 1936-38 роках. Багатьом із колишніх рабів тоді було по 80-90 років, а деяким і за сто.

 

Одна з опитуваних, Сара Ґаджер, заявила, що їй уже 121. "Агов, зорі зара не сяють так яскраво, як се було раньше, - сказала вона історику, котрий здійснював запис. - Хтіла б я знати, чого так стало". Слова багатьох свідків були записані фонетично, що дозволяє здійнювати подальші дослідження їхньої мови, манер і характеру.

 

Cвідчення відкривають прямий доступ до частини американської історії, якої вже нема у живій пам'яті - хіба що в бібліотеці Конгресу.

"Нам ніколи не дозволяли вийти в місто, - свідчив 89-річний Джон Філдз. - Поки я не втік, я навіть не знав, що рабів, тютюн і віскі продавати не можна. Саме через наше невігластво Південь так довго нас тримав. Ми знали, що можна втекти, але що тоді. Покарання за цей злочин було дуже суворим".

Система рабовласництва в США існувала до 1865 року. В 1850-му Конгрес США прийняв закон, який дозволяв пошук і затримання рабів-утікачів навіть на тих територіях, де рабство було офіційно скасовано.

Станом на 1860 рік з 12-мільйонного населення 15 американських штатів, де зберігалося рабство, 4 мільйони були рабами (нащадками завезених у XVII-XIX сторіччях африканців). Використання їхньої праці було одним із основних рушіїв економіки Півдня, яка базувалася на аграрному виробництві.

Рабство було скасоване після завершення Громадянської війни і прийняття Тринадцятої поправки до конституції США в грудні 1865 року, яка проголошувала рабство антиконституційним і протизаконним.

Усна історія - науковий збір і опрацювання історичної інформації про осіб, родини, важливі події тощо за допомогою інтерв'ювання учасників або очевидців.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.