Спецпроект

У Німеччині вийшла книга про "затятого злочинця" Сталіна

У Німеччині розгорілась дискусія щодо того, як оцінити режим Сталіна. Причиною для цього стала нова книга відомого східноєвропейського історика Йорґа Баберовскі.

 

Про це повідомляє "Німецька хвиля".

Історик є безкомпромісним у своєму аналізі. Він зазначає, що Сталін був пристрасним та безжалісним психопатом, деспотом, який вбивав відповідно до встановлених ним же квот, не жаліючи нікого; він сіяв страх, жах та недовіру у своєму найближчому оточенні та подав суспільству культуру руйнування та терору.

Для Баберовскі людина, яка перетворила Радянський Союз на "імперію параної" з 1927 року аж до своєї смерті 1953-го, є вбивцею, який знайшов радість у руйнаціїі та болю. Він є "затятим злочинцем", чиє перебування при владі було відзначене безмежним жахом, і який не робив відмінності між друзями і ворогами.

15 гріхів Канібалісімуса. Про злочини, які вчинив Сталін

Загалом в такій імперії вбивств немає місця для політичних або економічних успіхів і позитиву. Швидше за все, там було місце тільки для голоду в результаті абсолютно хибної економічної політики, висилки, експлуатації природних ресурсів, руйнування сільської культури, загального підкорення партії і державним установам відповідно до волі диктатора, залякування, доносів, тортур, насильницьких "зізнань", показових судових процесів і беззаперечної лояльності чиновників.

Одним розчерком пера Сталін відсилав невинних людей на смерть, а іноді навіть кілька тисяч на день. У той же час, він казав своєму найближчому оточенню, що ніхто не зникає з його поля зору.

"Він наказував вбити когось, і при цьому показував іншим, що станеться, якщо вони не будуть підкорятись йому", - зазначає Баберовскі. Навіть люди, які були найближче до владної верхівки, не були в безпеці. "Міністр сьогодні, мертвець завтра - це була жахлива непередбачуваність системи", - вважає історик.

Кілька людей створили справжнє пекло для багатьох. Серед небагатьох були ті, хто отримав вигоду – технічна еліта, деякі художники та люди, які пристосувались до політичної ситуації.

"Геноциди Сталіна". Як з українців робили радянських людей

На відміну від Голокосту в Німеччині, росіяни так і не покінчили зі сталінською епохою, ні в СРСР, ні в Росії після падіння "залізної завіси".

"Люди, які вшановують Сталіна, вшановують втрачену імперію і не пам'ятають страждань сталінської епохи", - коментує Баберовскі. Він додає, що люди в Росії хотіли б знову пишатися воєнними перемогами, тому в центрі уваги зазвичай ставляться успішні військові операції "верховного головнокомандувача товариша Сталіна".

За словами історика, росіяни з труднощами бачить позитивну сторону мирних реформ, і реформи не можуть бути нав'язані ззовні.

Читайте також: "36% українців вважають Сталіна великим вождем"

 

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.