Помер Василь Лісовий - дисидент і професор-філософ

20 липня 2012 року в Києві після тяжкої хвороби помер філософ, організатор українського самвидаву в 1960-1970-х роках Василь Лісовий. Він виступив у 1972 році з відкритим листом на захист заарештованих шістдесятників, за що й опинився в таборах.

21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида.

Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.

 Василь Лісовий

Василь Лісовий народився в с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні.

1962 року закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, у 1966-1969 рр. навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті.

З 1969-го – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Логіко-філософське дослідження побутової мови”.

Самвидав розповсюджував з 1961 року. З 1966-го, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і в студентському середовищі. Лісовий – автор самвидавної статті “Лист виборця Антона Коваля”.

1972 рік. Як КГБ спробувало розгромити рух "шестидесятників"

Хвиля арештів інтелігенції 1972 року підштовхнула Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав № 6 („київський”) самвидавного журналу “Український вісник”, відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Лісовий також написав “Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України”. Він закінчувався так:

“Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується “справою Добоша”, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі “ворогів”.

Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а “справа Добоша” – це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така “справа” дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити”.

Лист фактично призначався для розповсюдження в самвидаві. З цією метою на друкарській машинці в червні – липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список осіб, яким передбачалося вручити чи надіслати його. Але 6 липня 1972 року Євген Пронюк був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки.

Справа "Блок", вона ж "справа Добоша" - як це було

Лісовий устиг 5 липня відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л. Брежнєва, один – віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В. Щербицького, один – вручити секретареві парткому Інституту філософії. 6 липня В. Лісовий був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований.

Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (народила сина Оксена 21 липня).

Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 6 грудня 1973 року засудив Лісового до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР "Антирадянська агітація і пропаганда". Разом з ним засуджені Євген Пронюк та Василь Овсієнко.

Звільнений у липні 1983 р.

Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983-1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського  р-ну (1987-1989). У 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук. 1989 р. реабілітований, у 1990-му поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового співробітника, згодом старшого н. с., від 1997 р. – завідувач відділу Історії філософії України цього інституту.

Яким був український самвидав

Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнародному університеті (1996-1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002).

Указом Президента України від 26 листопада 2005 р. нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня.

Полковник–киянин із «Чорних Запорожців» Армії УНР

Багато років в соціальних мережах гуляє світлина "Чорних Запорожців" із неідентифікованими старшинами легендарного кінного полку Армії УНР. Тривали суперечки чи це взагалі "чорні"... І коли саме зроблено світлину

«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Скільки українців загинуло від голоду у 1932–33 роках? Війна за цю відповідь триває вже кілька років. У вересні вона спалахнула з новою силою через оприлюднення нових даних: 10,5 мільйонів жертв, з них 9,1 млн в Україні.

Початок (не) братської колонізації

Сотня років знадобилась Росії, щоб нав’язати свою владу і запустити процес широкомасштабної колонізації України. Зусилля царату були спрямовані на цілковиту асиміляцію та інтеграцію у політичній, економічній, соціальній, культурній та духовній сферах суспільного життя.

Ніч розгону. Міленіали з Пласту, які не пішли з Майдану

Раннім ранком 30 листопада близько 2000 «беркутівців» атакували протестувальників, які залишались на Євромайдані. Ця ніч змінила історію України. Наступного дня – 1 грудня – сотні тисяч киян вийшли на масову акцію протесту. Ким були ті, хто залишився ночувати на Майдані Незалежності? Попри те, що основні лідери Євромайдану напередодні ввечері (29 листопада) фактично закликали розходитись. Прирікаючи тих, хто залишається, на маргіналізацію протесту. Як це вже було під час мовного Майдану.