СЬОГОДНІ - 75 РОКІВ З НАРОДЖЕННЯ ЧОРНОВОЛА

Сьогодні виповнилося би 75 років українському громадському та політичному діячеві, письменнику, публіцисту та дисиденту В’ячеславу Чорноволу.

Про це нагадує "День".

Чорновіл був одним із засновників національно-визвольного руху шістдесятників разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севруком та ін.

4 вересня 1965 року разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції, після чого його спіткало  безробіття, почалися обшуки й допити.

У 1967 році він отримав 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму за документальну збірку "Лихо з розуму" (Портрети двадцяти "злочинців"), де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників.

Вже 1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу "Український вісник", в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. 1972 року його арештовують знову і засуджують до 6 років таборів і три роки заслання.

Це не завадило міжнародному визнанню: 1978 року він був прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. А 22 травня 1979 року його приймають до Української Гельсінської Групи.

Проте вже у 1980 році діяча було знову заарештовано до заслання за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту.

В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КГБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну.  Разом з М. Горинем і З. Красівським підписав звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ, ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС).

У березні 1990 року В'ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України, а в 1992 році став головою Народного руху України.

Однак у 1999 році життя діяча обірвалося - В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Соратники В. Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають загибель політичним убивством.

Посмертно Чорноволу присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена Держави (2000)  за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.

Читайте також:

13 років без Чорновола. ФОТОбіографія

Інтерв'ю з Тарасом Чорноволом про його батька

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?