СЬОГОДНІ - 75 РОКІВ З НАРОДЖЕННЯ ЧОРНОВОЛА

Сьогодні виповнилося би 75 років українському громадському та політичному діячеві, письменнику, публіцисту та дисиденту В’ячеславу Чорноволу.

Про це нагадує "День".

Чорновіл був одним із засновників національно-визвольного руху шістдесятників разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севруком та ін.

4 вересня 1965 року разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції, після чого його спіткало  безробіття, почалися обшуки й допити.

У 1967 році він отримав 3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму за документальну збірку "Лихо з розуму" (Портрети двадцяти "злочинців"), де подав матеріали про арештованих 1965 року шістдесятників.

Вже 1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу "Український вісник", в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. 1972 року його арештовують знову і засуджують до 6 років таборів і три роки заслання.

Це не завадило міжнародному визнанню: 1978 року він був прийнятий до міжнародного ПЕН-клубу. А 22 травня 1979 року його приймають до Української Гельсінської Групи.

Проте вже у 1980 році діяча було знову заарештовано до заслання за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту.

В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КГБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну.  Разом з М. Горинем і З. Красівським підписав звернення до української та світової громадськості про відновлення діяльності УГГ, ініціював створення Української гельсінської спілки (УГС).

У березні 1990 року В'ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України, а в 1992 році став головою Народного руху України.

Однак у 1999 році життя діяча обірвалося - В'ячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Соратники В. Чорновола та його син Тарас Чорновіл вважають загибель політичним убивством.

Посмертно Чорноволу присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена Держави (2000)  за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність.

Читайте також:

13 років без Чорновола. ФОТОбіографія

Інтерв'ю з Тарасом Чорноволом про його батька

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.