Спецпроект

МІНКУЛЬТ ПРОВАЛИВ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПАМ'ЯТОК ЛАВРИ Й СОФІЇ - РЕВІЗОРИ

Національні заповідники "Софія Київська" і Києво-Печерський історико-культурний не реставрують свої фонди, бойкотують майнову оцінку своїх пам'яток, не ремонтують приміщення, а натомість здають себе в оренду.

Про це повідомляють "Коментарі" з посиланням на Рахункову палату, яка перевіряла використання коштів держбюджету, що виділялися у 2011-2012 роках на утримання і збереження національних пам’яток.

"Внаслідок неналежного виконання Мінкультури своїх основних функцій до цього часу до Держреєстру нерухомих пам’яток України не внесені пам’ятки архітектурного ансамблю Софійського собору та комплексу споруд Києво-Печерської лаври, які ще у 1990 році включені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО", - повідомляють ревізори. 

За повідомленням Рахункової палати, державні заповідники навіть не можуть визначити майнову цінність власних пам'яток: "заповідник "Києво-Печерська лавра" провів грошову оцінку 60%, а "Софія Київська" – менше 13% пам’яток".

Окрім того, у незадовільному та аварійному стані перебувають більше третини пам’яток "Софії Київської" і майже чверть "Києво-Печерської лаври". В обох заповідниках експонується лише близько 5% предметів основних музейних фондів, що є обмеженням прав громадян на доступ до культурних цінностей. 

"При цьому в оренду і навіть безоплатне користування здається від 30 до 80% площі обох об’єктів", - підкреслюють ревізори.

Також за підсумками перевірки виявлено, що незадовільними темпами здійснюється реставрація музейних фондів:

"За рахунок виділених у 2011-2012 роках коштів відреставровано лише близько 1% предметів від визначеної заповідниками потреби. За таких умов створюються ризики втрати музейних цінностей світового значення. Адже за таких темпів на реставрацію знадобиться від 20 до 100 років".

Станом на 1 січня  2012 року на державному обліку в Україні перебувають понад 140 000 нерухомих пам´яток культурної спадщини -  більше, ніж у Росії та Польщі.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.