Спецпроект

До Музею старожитностей Феодосії передали архівні документи

Минулого тижня феодосійське Управління охорони здоров'я передало до місцевого Музею старожитностей документи з архіву міської лікарні.

Про це пише kafanews.com.

Це вісім журналів реєстрації прийому хворих, що надійшли на стаціонарне лікування у Феодосійську міську лікарню за періоди з 1 січня 1930 р. по 21 липня 1931 і з 1 січня 1939 р. по 11 червня 1943-го.

Ці журнали виявили кілька років тому, коли архів лікарні з підвалу корпусу онкологічного відділення перевели в інше приміщення.

Заступник директора Музею старожитностей з наукової роботи Галина Кулясова зв'язалася з адміністрацією міськлікарні, а в управління охорони здоров'я міськради Феодосії були направлені листи-клопотання про передачу документів. Основна проблема полягала в тому, що на журналах реєстрації хворих стояла позначка - "Зберігати постійно". За нормативами того часу ці журнали підлягали вічному зберіганню, але зараз таких вимог немає - документи зберігаються 70-75 років. Після консультацій з юристами і співробітниками архівних служб питання про передачу було вирішено позитивно.

Отримані музеєм журнали фабричного виробництва в щільних картонних обкладинках, з паперу різної якості. На обкладинках написи - назва документа, номера і дати записів. Ці документи були перевірені і пронумеровані архіваріусом в жовтні 1958 року, про що зроблені відповідні записи.

"Передані журнали добре збереглися, немає слідів вогкості, цвілі, патьоків, ніде не розпливлися чорнильні записи, - уточнила старший науковий співробітник музею старожитностей Ірина Єрохіна. - Заповнені вони реєстраторами згідно наступних граф: номер по порядку, прізвище, ім'я, по батькові хворого, стать, вік, національність, а також вказана адреса хворого, місце служби або посада, застрахований або утриманець, дати надходження та виписки, число проведених днів, діагноз , результат лікування, примітки".

За її словами, ці документи містять різнопланову інформацію, і можуть викликати інтерес вчених, що займаються історією передвоєнної Феодосії, історією Великої Вітчизняної війни, стати матеріалом для цікавих досліджень.

"Дослідження вестимуться, - запевнив директор музею Андрій Євсєєв. - Ці матеріали - важливе джерело для пошуку людей".

Теми

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.