У Києві презентують щоденники Довженка

У Києві відбудеться презентація спільного українсько-російського збірника документів "Олександр Довженко. Щоденникові записи. 1939-1956 рр."

Про це повідомляє Державна архівна служба.

Спільний українсько-російський видавничий проект "Щоденники Олександра Довженка" - перша повна наукова публікація щоденникових записів кіномитця за період з 1939 р. по 1956 р.

До недавнього часу щоденники знаходилися на закритому зберіганні у фондах російських архівів відповідно до заповіту вдови митця Юлії Солнцевої.

Згідно з жанром щоденника автор фіксує основні події свого особистого і творчого життя, починаючи з виходу на екрани фільму "Щорс" (1939) і до завершення роботи над сценарієм "Поема про море" (1956).

Докладно описані історичні події, свідком яких був Олександр Довженко: приєднання Західної України до СРСР, початок Великої Вітчизняної війни, відступ армії та окупація України німецькими військами, визволення України (Харкова, Києва), післявоєнні роки, смерть Сталіна і зміни в житті країни.

 Обкладинка видання

Відмінною особливістю цього пронизливого за одкровенням та емоційним напруженням тексту є його творча складова. Саме сторінкам щоденника Довженко довіряв свої найпотаємніші творчі плани, розробки сценаріїв "Україна в огні", "Мічурін", оповідання і незавершений роман "Золоті ворота".

Текст записів передано в авторському викладі російською та українською мовами з подальшим перекладом і розташовано так, як він зберігається в особистому фонді Довженка в Російському державному архіві літератури і мистецтва, загальна кількість одиниць зберігання якого - понад 2,5 тис.

Особливу цінність серед них представляють 74 записні книжки кінорежисера з щоденниковими записами, сценаріями, оповіданнями та статтями.

Час і місце заходу: 28 лютого об 11:15 у конференц-залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (м. Київ, вул. Володимирська, 22а, територія Національного заповідника "Софія Київська").

Читайте також: "Це не німці знищили Київ, а наші дурники". Зі щоденників Довженка"

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.