Довженко-Центр повернув в Україну німий фільм 1920-х

Довженко-Центр повернув в Україну ще один фільм ВУФКУ. Плівка з картиною «Кіра Кіраліна» (1927) прибула в фільмофонд Центру з Бундесархіву (Німеччина)

В 2020 році в межах співпраці з членами Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF) науковцями Довженко-Центру в каталогах відразу двох фільмофондів — "Національного кіноархіву — Румунської синематеки" (Бухарест) та Федерального архіву Німеччини (Берлін) — було виявлено дивом збережені прокатні копії чорно-білої німої стрічки "Кіра Кіраліна" виробництва Всеукраїнського фото-кіноуправління (ВУФКУ).

 

На запити Довженко-Центру німецька сторона надала в Україну для сканування позитивну плівку з фільмом довжиною 1538 м. Зі свого боку румунська сторона погодилась відскакувати власну копію довжиною 1510 м самостійно та передати в Довженко-Центр сканокопії фільму. Після отримання відсканованих копій обох версій фільму фахівці Довженко-Центру зроблять порівняльний аналіз та, в разі потреби, реконструкцію фільму для отримання найбільш повної та близької до оригіналу копії "Кіри Кіраліни".

"Кіра Кіраліна" — забута класика українського кіно 1920-х виробництва Другої (Ялтинської) кінофабрики ВУФКУ. Це одна з перших українських радянських стрічок, присвячених сучасному рабству та жорстоким порядкам "капіталістичного світу". Літературною основою фільму став роман румунського письменника Панаїта Істраті. У 1927 році "Кіра" стала однією з тринадцяти картин ВУФКУ, які було закуплено для прокату країнами Західної Європи. Ймовірно, саме завдяки цим комерційним зв'язкам стрічка збереглася донині.

"Кіра Кіраліна" — є останньою і єдиною збереженою кінострічкою авангардного театрального режисера Боріса Ґлаґоліна, а також одна з небагатьох робіт в українському кіно художника Роберта Шарфенберґа, що працював з Бертольдом Брехтом. Головну роль у стрічці виконала акторка харківського Театру імені І.Франка (де зокрема працював й Ґлаґолін) Олена Валерська — ймовірно, це єдина її поява на кіноплівці, що збереглася до наших днів. В одній з ролей в картині також з'являється зірка кримськотатарського кіно 1920-х Хайрі Емір-заде, відомий за фільмом "Алім" (1926).

Знахідка "Кіри Кіраліни" продовжує роботу Довженко-Центру по поверненню на батьківщину української німої кінокласики й доповнює ряд повернених у минулі кілька років стрічки "Тарас Трясило" (1926) та "Людина та мавпа" (1928). Репрем'єра стрічки з сучасним саундтреком відбудеться у 2021 році.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.