Законопроект проти "чорних археологів" може призвести до зловживань

Законопроект про протидію нелегальним розкопкам може призвести до комерціалізації пошуково-дослідницької діяльності та численних зловживань.

Таку думку висловили члени громадських пошукових організацій, що входять до Всеукраїнського громадського об’єднання "Союз "Народна пам’ять", у зверненні до авторів законопроекту "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів" (реєстраційний №2616 від 22.03.2013).

Пошуковці-практики зазначають, що цей законопроект не враховує цілий ряд особливостей пошуково-меморіальної роботи, через що запропоновані ним засоби регулювання пошукових робіт та обігу археологічних предметів можуть виявитися неефективними.

Зокрема, пропозиція про обмеження використання пошукового обладнання дублює встановлені чинними нормативними актами Україні жорсткі умови видачі спеціальних дозволів, що є іменними та обмежені часом використання і територією проведення робіт.

Отримати згаданий дозвіл можуть виключно фізичні особи, що займаються науково-дослідницькою діяльністю або тісно пов’язаними з нею пошуковими роботами.

Вказані дозволи містять інформацію про наявність у дослідника права на використання спеціального пошукового обладнання, та визначають типи такого обладнання.

На думку пошуковців, наявних обмежень та вимог цілком достатньо для регулювання зазначеної сфери.

Отже, зазначається у зверненні, дозвільна система щодо унормування ведення робіт на об’єктах культурної спадщини, дуже докладно виписана чинним законодавством і передбачає надання такого права вузькому колу спеціалістів, визначаючи при цьому тип пошукового обладнання, яке може бути при цьому використане.

Це є набагато жорсткішим методом регламентації таких робіт, ніж запропоноване авторами законопроекту ліцензування.

Пошуковці також вважають, що пропозиція замінити усі дозволи єдиною ліцензією, відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", не може розповсюджуватися на пошуково-дослідницькі роботи, оскільки вони не є господарською діяльністю та не підпадають під дію зазначеного Закону.   

Пошуковці застерігають, що впровадження запропонованих видів ліцензування і скасування існуючої дозвільної системи у сфері пошуково-меморіальної роботи може призвести до повної  безконтрольності цієї діяльності.

До того ж yпровадження ліцензування тягне за собою додаткові витрати, як з боку держави – на навчання працівників органу ліцензування та безпосередньо друк і зберігання ліцензій як документів суворої звітності, так і з боку пошукових громадських організацій – на отримання таких документів.

Проте, як зазначається у зверненні членів громадських пошукових організацій, законні пошукові роботи не передбачають отримання прибутку і здійснюються в першу чергу з метою одержання відомостей про осіб та події минулого, переважно – часів війн та масових репресій.

На думку пошуковців, зазначений законопроект призведе до невиправданого збільшення витрат з Державного бюджету України, які не можуть бути покриті платою за видачу ліцензій, а також цей документ створює сприятливі умови для поширення протиправних пошукових робіт та інших зловживань, які здатні значно ускладнити вирішення завдань охорони культурної спадщини.

Пошуковці також застерігають, що ухвалення даного законопроекту може вивести пошук пошуку об’єктів культурної спадщини та роботи на них із суто наукової сфери у сферу господарської, а отже – комерційної діяльності. А це, мовляв, аж ніяк не відповідає завданням збереження та захисту культурної спадщини України, як це декларують автори законопроекту.

Навпаки, умови, які може створити ухвалення цього документу в якості Закону України, вигідні саме тим, хто прагне проводити масштабні розкопки в місцях історичних подій та археологічних пам’яток з метою вилучення матеріальних цінностей минулих часів, а не задля вивчення фактів історичного минулого та їх збереження для історії.

Враховуючи усе вищезазначене, пошуковці наполягають на докорінному переопрацюванні проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів", оскільки у своєму теперішньому вигляді він завдасть  об’єктам культурної спадщини України більше шкоди, аніж користі.

Читайте також:

Украдений тризуб або як припинити знищення пам'яток

Заборонити металошукачі. Чи порятує це археологічні скарби?

Всі матеріали за темою "Чорні археологи"

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"