Законопроект проти "чорних археологів" може призвести до зловживань

Законопроект про протидію нелегальним розкопкам може призвести до комерціалізації пошуково-дослідницької діяльності та численних зловживань.

Таку думку висловили члени громадських пошукових організацій, що входять до Всеукраїнського громадського об’єднання "Союз "Народна пам’ять", у зверненні до авторів законопроекту "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів" (реєстраційний №2616 від 22.03.2013).

Пошуковці-практики зазначають, що цей законопроект не враховує цілий ряд особливостей пошуково-меморіальної роботи, через що запропоновані ним засоби регулювання пошукових робіт та обігу археологічних предметів можуть виявитися неефективними.

Зокрема, пропозиція про обмеження використання пошукового обладнання дублює встановлені чинними нормативними актами Україні жорсткі умови видачі спеціальних дозволів, що є іменними та обмежені часом використання і територією проведення робіт.

Отримати згаданий дозвіл можуть виключно фізичні особи, що займаються науково-дослідницькою діяльністю або тісно пов’язаними з нею пошуковими роботами.

Вказані дозволи містять інформацію про наявність у дослідника права на використання спеціального пошукового обладнання, та визначають типи такого обладнання.

На думку пошуковців, наявних обмежень та вимог цілком достатньо для регулювання зазначеної сфери.

Отже, зазначається у зверненні, дозвільна система щодо унормування ведення робіт на об’єктах культурної спадщини, дуже докладно виписана чинним законодавством і передбачає надання такого права вузькому колу спеціалістів, визначаючи при цьому тип пошукового обладнання, яке може бути при цьому використане.

Це є набагато жорсткішим методом регламентації таких робіт, ніж запропоноване авторами законопроекту ліцензування.

Пошуковці також вважають, що пропозиція замінити усі дозволи єдиною ліцензією, відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", не може розповсюджуватися на пошуково-дослідницькі роботи, оскільки вони не є господарською діяльністю та не підпадають під дію зазначеного Закону.   

Пошуковці застерігають, що впровадження запропонованих видів ліцензування і скасування існуючої дозвільної системи у сфері пошуково-меморіальної роботи може призвести до повної  безконтрольності цієї діяльності.

До того ж yпровадження ліцензування тягне за собою додаткові витрати, як з боку держави – на навчання працівників органу ліцензування та безпосередньо друк і зберігання ліцензій як документів суворої звітності, так і з боку пошукових громадських організацій – на отримання таких документів.

Проте, як зазначається у зверненні членів громадських пошукових організацій, законні пошукові роботи не передбачають отримання прибутку і здійснюються в першу чергу з метою одержання відомостей про осіб та події минулого, переважно – часів війн та масових репресій.

На думку пошуковців, зазначений законопроект призведе до невиправданого збільшення витрат з Державного бюджету України, які не можуть бути покриті платою за видачу ліцензій, а також цей документ створює сприятливі умови для поширення протиправних пошукових робіт та інших зловживань, які здатні значно ускладнити вирішення завдань охорони культурної спадщини.

Пошуковці також застерігають, що ухвалення даного законопроекту може вивести пошук пошуку об’єктів культурної спадщини та роботи на них із суто наукової сфери у сферу господарської, а отже – комерційної діяльності. А це, мовляв, аж ніяк не відповідає завданням збереження та захисту культурної спадщини України, як це декларують автори законопроекту.

Навпаки, умови, які може створити ухвалення цього документу в якості Закону України, вигідні саме тим, хто прагне проводити масштабні розкопки в місцях історичних подій та археологічних пам’яток з метою вилучення матеріальних цінностей минулих часів, а не задля вивчення фактів історичного минулого та їх збереження для історії.

Враховуючи усе вищезазначене, пошуковці наполягають на докорінному переопрацюванні проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії нелегальним розкопкам та обмеження цивільного обігу археологічних предметів", оскільки у своєму теперішньому вигляді він завдасть  об’єктам культурної спадщини України більше шкоди, аніж користі.

Читайте також:

Украдений тризуб або як припинити знищення пам'яток

Заборонити металошукачі. Чи порятує це археологічні скарби?

Всі матеріали за темою "Чорні археологи"

Як у Харкові встановлювали (та руйнували) пам’ятник УПА

1992 рік. У харківському Молодіжному парку, поруч із хрестом пам'яті жертв Голодомору установлюють перший на Лівобережжі пам'ятний знак воїнам УПА. У день відкриття біля знаку стоїть почесна варта курсантів кількох училищ. Церемонія починається молебнем за участі священників УАПЦ та УГКЦ. За кілька років пам'ятний знак стане мішенню понад сотні актів вандалізму: його засипатимуть сміттям, руйнуватимуть, намагатимуться "обміняти" на пам'ятник лєніну, а згодом — украдуть.

Дівчата під Крутами: ким були перші доброволиці УНР

29 січня Україна вшановує полеглих у бою під Крутами. У 1918 році чотири сотні юнаків-курсантів першої української військової школи та збірна сотня студентів і гімназистів затримали просування до Києва регулярної більшовицької армії, яка переважала українську у понад 10 разів. Зі спогадів одного із гімназистів, ройового студентської сотні Левка Лукасевича, стало відомо, що на фронті разом із чоловіками були і дівчата.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.