Спецпроект

Украдений тризуб або Як припинити знищення пам’яток

Історію з московським аукціоном треба пройти до кінця. Таким чином можна створити прецедент, який засвідчить, що Україна насправді дбає про свою спадщину і блокуватиме спроби торгувати нею. І ось алгоритм, за яким мають діяти наші державні органи...

З середини січня в ЗМІ України триває бурхливе обговорення історії з появою на одному з московських аукціонів кількох речей часів Київської Русі.

Резонанс, який отримала ця тема, може бути дуже корисним для вирішення справді важливого завдання – посилення боротьби з тотальним розграбуванням археологічних пам’яток. Але зараз дискусія іде у відверто помилковому напрямку.

Тому нагадаємо перебіг подій і розставимо акценти.

Аукціонна лихоманка

9 лютого 2013 р. у Москві нещодавно створений Східноєвропейський антикварний дім проведе свій перший аукціон "Монети, ордени, медалі". На аукціон виставлено колекцію з семи предметів часів Київської русі, серед яких найбільший інтерес представляють дві монети – срібники князя Володимира.

 
 Срібник Володимир, І тип

Не дивлячись на те, що поява монет на аукціоні не є чимось надзвичайним, а сам антикварний дім активно поширював інформацію про майбутні торги, з подачі редактора сайту "Музеї України" Віктора Тригуба речі перетворилися на "унікальні скарби", а подія стала "сенсацією", яку почали активно тиражувати інші видання.

 
 Срібник Володимира, IV тип. Всі попередні фото - з сайту СЄАД

Все б нічого, але ініціаторами медійного скандалу було задано абсолютно хибний вектор. Вони наполягали на тому, що монети напевно були вкрадені чи підмінені в одному з українських музеїв, а тому вимагали негайної перевірки музейних фондів.

До поширення цієї історії саме в контексті перевірки музеїв долучився голова комітету Верховної Ради з питань культури і духовності В’ячеслав Кириленко, який надіслав відповідне звернення до МЗС, Мінкульту та силових органів.

Паралельно у ЗМІ поширювалися звернення до керівництва держави з закликом викупити зазначені речі і повернути їх в Україну.

Кампанія набрала обертів і 24 січня на неї відреагували з Москви: засновник СЄАД Сергій Юнін висловив здивування з приводу розголосу в український пресі навколо монет і запропонував на вибір два варіанти – або продати українській стороні колекцію до торгів, або подарувати її Україні, якщо надійде відповідне офіційне прохання від Уряду.

Для антикварного дому ситуація була ідеальною з усіх боків, тому що він вже отримав фантастичну рекламу свого першого аукціону (посилання на публікації в українських ЗМІ дбайливо зібрані на сайті аукціону ), а у разі реакції українського Уряду суттєво підвищив би свій статус. Це не тільки дозволило б перекрити матеріальні втрати, але й отримати додаткове підтвердження якості усіх речей, які продаються.

Після цієї заяви у ЗМІ почали тиражуватися прохання до Кабміну прийняти дар та до політиків – натиснути на Кабмін, щоб Уряд надіслав офіційне звернення до аукціону.

Так у чому проблема, запитають ті, хто не обізнаний з темою? А в тому, що романтична історія про скарб розбивається об вкрай неприємні факти.

Втрачена пам'ять

Засновник СЄАД Юнін у своїй заяві підкреслив, що представлені на аукціоні монети мають легальне походження. Було б дивно почути інші слова, тому що публічні аукціони намагаються забезпечити своїм лотам принаймні мінімальну легітимність.

Коли йдеться про предмети археології, майже завжди іде пояснення, що "річ походить з дореволюційної колекції" чи "з бабусиної скриньки", тобто в жодному разі не викопана сучасними грабіжниками. Щоб довести протилежне, треба мати "залізні" факти.

Український центр розвитку музейної справи провів власну перевірку, яка виявила цікаві подробиці.

Срібник Володимира першого типу, який 9 лютого продаватиметься в Москві, 15 серпня 2012 р. опублікував на одному з російських сайтів колекціонерів користувач під ніком "банан".

Скріншот посту користувача "банан"

Він також активно дописує на українські форуми скарбошукачів, де пише свій нік з великої літери.

 
 Срібник І-го типу, викладений користувачем "банан" 15 серпня на колекціонерському сайті

Також на торги СЄАД була виставлена ще одна монета:

 
 

Але ще до того, 16 липня 2012 року на одному з українських форумів колекціонерів опублікував користувач під ніком Sasha:

Пост користувача Sasha 16 липня 2012 року

Тобто у відкритому доступі є відомості, які фактично підтверджують, що обидві монети  - сучасні знахідки. Принаймні одну з них – з тризубом на реверсі - найвірогідніше знайдено на території України, після чого нелегально вивезено до Росії.

Так це чи ні - дуже легко перевірити, оскільки обидва користувача давно відомі у колах колекціонерів, і правоохоронні органи можуть легко встановити їхні особи.

Таким чином, музеї тут ні до чого, а сама історія набуває зовсім іншого змісту і виводить на головну проблему, про яку повинні писати усі небайдужі ЗМІ, щоб нарешті домогтися дій від влади.

Грабіж серед білого дня

Московський антиквар мав усі підстави дивуватися надмірній увазі до цих конкретних лотів. Тому що, наприклад, у вересні та грудні 2011 р. антикварний дім "Олександр" у тій самій Москві провів два поспіль аукціони, на яких продавалися 5 (!) срібників Володимира та 2 срібники Святополка.

Срібники Володимира фігурували на московському аукціоні "Конрос" та деяких інших. Їх як мінімум двічі продавали на дуже відомому європейському аукціоні "Gorny & Mosh".

Сьогодні просто в центрі Києва в одному з антикварних магазинів продаються 4 (!) срібника Володимира.

Поряд з більш-менш публічними структурами срібниками Володимира активно торгують легальні та напівлегальні Інтернет-аукціони, як в Росії, так і в Україні. Зокрема, 23 січня, коли у ЗМІ активно вимагали перевірити музеї, на відомому українському сайті "скарбошукачів" виставили на продаж ще один фрагмент срібника. Таким чином, крім сотень підробок, в обігу перебувають десятки справжніх монет.

Отже проблема не в тому, що речі Київської Русі потрапили на московський аукціон. Вони регулярно продаються і в Києві. Так, останній аукціон салону "Епоха" відбувся у грудні 2012 р. – там продавалися хрестики та срібна гривна київського типу - і отримав непогану пресу, оскільки називався "благодійним".

Головна, гостра, кричуща проблема в тому, що за останні 5 років відбулося вибухове зростання - навіть, не у рази, а на порядки – кількості археологічних пам’яток з України на абсолютно різних майданчиках. Продають усе - від мармурових статуй з Чорного моря до унікальних комплексів, аналоги яких відомі в 1-2 екземплярах, або не були відомі вченим взагалі!

Причина цього – тотальний грабіж археологічних пам’яток з використанням металодетекторів. Деякі журналісти висвітлюють ці пошуки як таке-собі невинне хобі. Насправді це абсолютно протизаконні дії, які мають страшні наслідки.

Металеві речі, особливо – монети, є найкращим датуючим матеріалом для усього комплексу знахідок. Без металу решта знахідок – вироби з кістки, дерева, кераміки, інші залишки матеріальної культури – дуже важко інтерпретувати, вони втрачають контекст. Тому вилучаючи маленький уламок фібули, який коштує на антикварному ринку копійки, грабіжники знищують знання та спотворюють уявлення про минуле.

Металошукачами з пам’яток тотально "вибивається" весь метал. Якщо казати про період Київської Русі – це хрестики, прикраси, монети, елементи зброї тощо. Навіть якщо потім цю пам’ятку вивчать археологи, вони не зможуть встановити роль металевих речей в житті конкретного суспільства, а також не дізнаються багато інших речей – економічний стан, торгові зв’язки, рівень ремісництва тощо.

Грабіж набув промислових масштабів. Точних даних немає, але напрямі дають певну уяву. За словами відомого українського археолога – заступника директора Інституту археології НАНУ, члена-кореспондента НАНУ Гліба Івакіна – 70% археологічних експедицій, які працювали в Україні у 2012 р., виявили втручання сторонніх осіб у пам’ятки. У Криму цей відсоток ще вищий. Зверніть увагу – це дані лише по тих пам’ятках, де працювали офіційні експедиції.

Що коїться на решті, кожен, у кого є Інтернет, може побачити сам. Тільки на одному з українських аукціонів, де продаються археологічні речі, зараз виставлено понад 1000 пам’яток часів Київської Русі. На Youtube сотні роликів, де копачі фіксують весь процес. А скільки речей продається приховано?

Ми говоримо при Київську Русь, щоб показати масштаби на прикладі конкретних речей, які опинилися в центрі уваги. Але така сама ситуація по всіх пам’ятках!

Тобто для України зупинення тотального грабунку пам’яток з використанням металошукачів і незаконного обігу археологічних предметів є нагальною потребою. Бо, як зазначив Івакін в інтерв’ю сайту "Музейний простір", грабіжники вже нанесли археологічній спадщині більше шкоди, ніж Друга світова війна.

Але про це ЗМІ не говорять. Не говорить про шкоду від "скарбошукачів" і редактор сайту "Музеї України" Тригуб, який сам активно рекламує металопошук (щоправда, він уже видалив зі свого ютюб-каналу ролики з рекламою копачів).

Що робити з грабіжниками

Найперше завдання, яке потребує негайного вирішення – це припинення безконтрольного використання в Україні детекторів металу та геосканерів. Ця проблема є спільною для усіх пострадянських країн. Прибалтика, Росія, Білорусь, Молдова уже зробили конкретні кроки щодо обмеження використання металошукачів.

Ці кроки мають широкий діапазон - зазвичай йдеться про ліцензування продажу приладів та ліцензування їхнього використання. Днями, 22 січня 2013 р. проблему обмеження використання металодетекторів розглядала навіть Верховна Рада Придністровської Молдавської Республіки.

У той же час в Україні спостерігаємо бюрократичний абсурд: єдині, кому потрібно офіційно фіксувати (у дозволі на розкопки – "відкритому листі") наявність металодетекторів – це офіційні експедиції Інституту археології, музеїв, вищих навчальних закладів. Тому навіть зараз, коли ЗМІ висвітлюють скандал з монетами, на веб-сайтах з’являються для продажу нові грабіжницькі "знахідки". Просто копачі почуваються в абсолютній безпеці.

Для порівняння: в Інституті археології НАНУ на балансі знаходиться 4 металошукачі, а загалом їх в Україні – як мінімум 90 тисяч.

І якщо раніше грабунком пам’яток займалася порівняно невелика кількість людей, які жили з продажу знахідок, то тепер пошук з металодетектором став осінньо-зимовим промислом для тисяч селян та забавою численних "романтиків", які докладаються до буквального знищення історії України.

У парламенті минулого скликання була спроба впорядкувати використання металодетекторів – відповідний законопроект (№9425 від 07.11.2011) підготував народний депутат Вадим Колесніченко. Але цей документ, що отримав низку зауважень Головного науково-експертного управління ВРУ та негативний відгук комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, так і не було включено до порядку денного.

Тому зараз народні обранці та Кабмін зобов’язані повернутися до цього питання. Український центр розвитку музейної справи вже надавав свої пропозиції до Мінкульту. Ми надішлемо їх ще раз і до Уряду, і до комітету Верховної Ради з питань культури і духовності.

Що робити з аукціоном

Тепер час повернутися до московського аукціону. Цю історію треба пройти до кінця, бо її результатом може стати не тільки передача гарних речей до якогось з наших музеїв.

Що набагато важливіше – треба створити прецедент, який засвідчить, що Україна насправді дбає про свою спадщину і блокуватиме спроби торгувати нею. А неможливість чи суттєве ускладнення збуту незаконних речей позбавить мотивації багатьох грабіжників.

Власник антикварного дому легко погодився продати або передати речі Україні тому, що добре знає російське законодавство.

Зокрема, ст. 9.1 Федерального закону РФ "Про вивезення та ввезення культурних цінностей" передбачає можливість вивезення з території РФ культурних цінностей, створених понад 100 років тому. Але для цього потрібно отримати свідоцтво від уповноваженого російського органу. Без нього вивіз неможливий. Закон окремо передбачає, що огляду підлягає навіть багаж дипломатичних представників інших держав.

Тобто на практиці українська сторона, крім офіційного прохання від Уряду, повинна пройти офіційну процедуру згідно російського законодавства. Чого може і не статися, якщо російські чиновники вважатимуть недоцільним вивезення монет з будь-яких міркувань.

Але тепер, зважаючи на відомості, які можуть свідчити про незаконне ввезення зазначених речей на територію Росії, Україна повинна застосувати іншу процедуру. І не просити, не отримувати "у подарунок", а ВИМАГАТИ повернення речей.

Це регулюється не тільки зазначеним російським законом, не тільки Законом України "Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей" (№1068-XIV від 21.09.99), але й низкою міжнародних та міждержавних угод, зокрема,

  • Угодою "Про повернення культурних та історичних цінностей державам їхнього походження" (СНД, набуття чинності для України - 14.02.92);
  • Рішенням глав урядів держав – учасниць СНД про Положення про порядок повернення культурних цінностей, що незаконно ввозяться та вивозяться (набуло чинності 26.08.99);
  • Угодою про вивезення та ввезення культурних цінностей, підписаною у м. Москві 28 вересня 2001року (ратифіковано Законом № 3304-IV від 11.01.06 р.).

Тепер справа лише в тому, чи виконають українські чиновники свої обов’язки. Зокрема, центральним органом виконавчої влади, який опікується питаннями ввезення / вивезення культурних цінностей, є Мінкульт.

Персонально ці функції замикаються на директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Андрія Вінграновського, який зобов’язаний стати рушійною силою процесу.

За відповідними поданнями Мінкульту (підготовленими Вінграновським):

- МЗС через посольство у Москві повинно звернутися до російської влади з офіційною нотою щодо зняття з аукціону зазначених речей, оскільки є відомості про їхнє можливе незаконне походження;

- МВС та СБУ мають встановити осіб, які опублікували монети на вказаних сайтах, та з’ясувати обставини, за яких ці речі опинилися у Росії;

- МЗС, коли буде доведено факт незаконного походження та перетину кордону, має порушити питання щодо повернення срібників Володимира до України згідно встановленої процедури.

Тобто, як бачимо, нічого складного. Єдине - діяти слід оперативно. Тому ми закликаємо ЗМІ поширити цю інформацію саме в такому контексті, а народних депутатів України простимулювати процес своєю увагою.

Дивіться також:

Таємниця княжого Тризуба. Що означав символ на монетах Володимира. ФОТО

Заборонити металошукачі. Чи порятує це археологічні скарби?

Лопатою і детектором. Чорні археологи замінюють офіційних

Скарби. Ось яку красу знаходять у нашій землі. ФОТО

Як борються з нелегальними копачами у Швеції

Закордонне представництво УГВР. "Америка нам допоможе!"

Після того, як органи нквс урср у 1944 році отримали інформацію про створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і захопили протоколи установчих зборів цього повстанського тимчасового парламенту або уряду воюючої України, перед ними постало завдання знайти всіх його активних діячів. Але пошуки на українських теренах виявилися марними.

Опіум, вбивства, валютні спекуляції: китайські таємні організації в радянській Україні

Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються "шанхаями". Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з'являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади.

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.