"Свободівці" проголосували за будівництво біля собору Св. Юра

За надання землі для будівництва офісно-житлового центру у Львові на вул. Озаркевича, 4а поблизу церкви Святого Юра 30 травня проголосувало 48 депутатів Львівської міськради.

З них 40 – "свободівці", чотири депутати від "України Соборної", двоє від НРУ і по одному від "Фронту змін" та "За Україну", повідомляє Zaxid.net.

Проти голосували п’ятеро. Решта з 72 депутатів, які брали участь у голосуванні, утрималися.

Депутати виділили землю під забудову біля собору св. Юра попри те, що до них звернулись мешканці прилеглих вулиць з вимогою не допустити забудови на території садів.

Люди також побоюються, що офісно-житловий комплекс, який може з'явитися на вул. Озаркевича, 4а, буде надто близько до шпиталю Шептицького.

Натомість забудовник – ТзОВ "Розвиток нерухомості" обіцяє, що дотримає всіх вимог закону, оскільки будуватимуть тут "невеличкий" житловий будинок на 4-6 поверхів.

Як відомо, у квітні 2013 року суд визнав незаконною бездіяльність Львівської міськради щодо надання в оренду ТзОВ "Розвиток нерухомості" даної земельної ділянки і зобов’язав Львівську міську раду внести на розгляд чергової сесії це питання.

В Українській греко-католицькій церкві повідомили, що "повністю підтримують реалізацію даного проекту". Для церковних потреб у новій будівлі нададуть частину офісних приміщень.

Земельну ділянку, на яку претендує забудовник, разом з історичною будівлею Народної лічниці [лікарні] придбав митрополит Андрей Шептицький за власні кошти. Митрополита запросили стати опікуном, але він також передав та обладнав своїм коштом для лікарні дім на узбіччі Святоюрської гори (нині вул. Озаркевича, 4).

Ініціатором створення Народної лічниці був лікар Євген Озаркевич. За задумом Озаркевича, Лічниця мала стати центром української медичної науки, а в перспективі — базою для медичного факультету Львівського українського університету.

Також на цій земельній ділянці є поховання невідомих львів'ян (їхні тіла були знайдені на вулицях міста і поховані сестрами-монахинями, працівницями шпиталю митрополита Шептицького під час військових дій 1944 року).

Архикатедральний собор Святого Юра — греко-католицький собор Галицької митрополії, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744-1762). Вважається головною святинею українських греко-католиків. З 1998 року належить до Світової спадщини ЮНЕСКО.

Як відомо, у квітні 2013 року суд у Києві зобов'язав міську владу віддати ділянку для будівництва висотки прямо під стінами Софії - частині Світової спадщини ЮНЕСКО.

Улітку 2012 року ЮНЕСКО відмовив у включенні Андріївської та Кирилівської церков у Києві у список пам'яток Світової спадщини. Повідомлялося, що це пов’язано з халатним ставленням київської влади до включених у список пам'яток Софії Київської та Києво-Печерської Лаври.

Дивіться також інші матеріали за темою "Забудова"

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.