Спецпроект

Херсонес теж став Світовою спадщиною ЮНЕСКО

До списку Світової спадщини Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) внесено ще одну українську номінацію - Херсонес Таврійський. Рішення Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО щодо включення Херсонеса Таврійського було одностайним.

Про це повідомляє УП з посиланням на міністра культури Леоніда Новохатька.

Як повідомлялося, раніше дерев'яні церкви Карпат також були внесені до цього списку. Таким чином з сьогоднішнього дня до списку Світової спадщини ЮНЕСКО входить вісім українських об'єктів (київські Лавру і Софії часто рахують як один об'єкт).

Городище давньогрецької колонії Херсонес Таврійський у нинішньому Севастополі має кілька заповідних ділянок - античне місто і його сільськогосподарської округи.

Херсонеське городище - єдиний у Північному Причорномор'ї цілісно збережений зразок античного міста, яке існувало з V століття до н.е. до XIV століття н.е. Тут збереглися залишки міського планування вулиць, житлових, господарських та культурних споруд.

Літопис свідчить, що на початку Х-го сторіччя київський князь Володимир Великий своїм військом суттєво допоміг візантійському імператорові Василю II. В обмін на допомогу візантієць пообіцяв киянину руку принцеси Анни.

 На перших зразках гривні (1992 рік) було зображено саме Херсонес - як місце в Криму, звідки почалася історія русько-української спільноти. На жаль, на сучасних банкнотах в одну гривню Крим змінили на Київ. Колаж: УТ

Імператор спробував не виконати обіцянку, й тоді Володимир узяв в облогу й захопив Херсонес (у давньоруських літописах - Корсунь). Довелося Анні їхати до Криму. Перед шлюбом Володимир охрестився. За легендою, обряд хрещення й вінчання пройшов саме в Херсонесі.

В перелік Світової спадщини ЮНЕСКО входять видатні культурні і природні цінності, що становлять надбання всього людства.

До голосування по Херсонесу Україна була представлена у списку Світової спадщини ЮНЕСКО сімома об'єктами: собором Святої Софії і Києво-Печерською лаврою в Києві, історичним центром Львова, будівлею Чернівецького університету, дерев'яними церквами східного обряду в українських і польських Карпатах, буковими пралісами Карпат і геодезичною дугою Струве.

У липні 2012 року на сесії комітету ЮНЕСКО було відмовлено у включенні Андріївської та Кирилівської церков у Києві у список пам'яток Світової спадщини.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.