В інтернет викладено списки розстріляних НКВД у тюрмах 1941 року

В Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua викладено списки людей, убитих енкаведистами під час масових розстрілів в’язнів у червні-липні 1941 року.

Це електронні копії документів з архіву Управління СБУ у Львівській області, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Заходи з масового знищення в'язнів були санкціоновані наказами наркома державної безпеки Меркулова та начальника тюремного управління НКВС УРСР, капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 року.

У першому йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ (від рос. исправительно-трудовые лагеря), і тих, кого необхідно розстріляти, — це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ (Народный комиссариат государственной безопасности).

У другому документі йшлося про депортацію 5000 в’язнів із Львівської області, проте евакуювали лише 1822 людей, 3602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.

"Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю, - зазначає науковий співробітник меморіального музею "Тюрма на Лонцького" Ігор Дерев’яний. - Коли наближався фронт, а плани не було виконано — розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї".

За словами історика, в останні перед окупацією дні працівники НКВД кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, і в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї. Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи. 

Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки — ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24—28 червня.

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня — початку липня 1941 року радянська влада знищила близько 24 тисяч політичних в’язнів.

Більшість розстріляних були українці, а також поляки, євреї, росіяни та особи інших національностей. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто контрреволюційну діяльність.

Документи можна переглянути за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 305 документів.

Трилогія про розстріли в'язнів радянських тюрем улітку 1941-го:

Частина 1: Розстріли у Львівській тюрмі. Як це було. ФОТО

Частина 2: Трагедія Саліни. НКВД зробило соляну шахту братською могилою

Частина 3. Знищення в'язнів НКВД у Луцькій тюрмі

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.