В інтернет викладено списки розстріляних НКВД у тюрмах 1941 року

В Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua викладено списки людей, убитих енкаведистами під час масових розстрілів в’язнів у червні-липні 1941 року.

Це електронні копії документів з архіву Управління СБУ у Львівській області, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Заходи з масового знищення в'язнів були санкціоновані наказами наркома державної безпеки Меркулова та начальника тюремного управління НКВС УРСР, капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 року.

У першому йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ (від рос. исправительно-трудовые лагеря), і тих, кого необхідно розстріляти, — це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ (Народный комиссариат государственной безопасности).

У другому документі йшлося про депортацію 5000 в’язнів із Львівської області, проте евакуювали лише 1822 людей, 3602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.

"Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю, - зазначає науковий співробітник меморіального музею "Тюрма на Лонцького" Ігор Дерев’яний. - Коли наближався фронт, а плани не було виконано — розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї".

За словами історика, в останні перед окупацією дні працівники НКВД кидали до камер гранати. Або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, і в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї. Тіла вивозили вантажівками та ховали у спецмісцях, котрі сьогодні поступово відкривають археологи. 

Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки — ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24—28 червня.

Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня — початку липня 1941 року радянська влада знищила близько 24 тисяч політичних в’язнів.

Більшість розстріляних були українці, а також поляки, євреї, росіяни та особи інших національностей. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто контрреволюційну діяльність.

Документи можна переглянути за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 10 305 документів.

Трилогія про розстріли в'язнів радянських тюрем улітку 1941-го:

Частина 1: Розстріли у Львівській тюрмі. Як це було. ФОТО

Частина 2: Трагедія Саліни. НКВД зробило соляну шахту братською могилою

Частина 3. Знищення в'язнів НКВД у Луцькій тюрмі

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну

«Західні Креси»: українська спадщина східних земель III Речі Посполитої

На значній частині східних земель III Речі Посполитої протягом століть розвивалися українська культура і мова. Нині польське суспільство часто не бачить або недооцінює українського виміру культурної спадщини цих земель.

Знайти місце для шляхти в українській історії. Візія оптимістична

Події середини XVII cт., що кардинально змінять українську історію, ми оцінюємо через кілька століть потому. Знаємо, як струсонуть вони Річ Посполиту та світ навколо неї; знаємо, до яких наслідків призведуть. Їх учасники, проте, таких знань не мали, вони діяли так, як диктувала їм тогочасна система цінностей. Цінності ж залежали від того, до якого стану людина належала, в якій частині держави жила, в якій родині народилася й чим у житті займалася. Додаймо, що історія – це не хімічний дослід, де всі елементи зважено й пораховано. Тож ми можемо хіба що здогадуватися, якого елементу виявилося забагато, а якого – забракло, щоб на позір стабільний світ злетів у повітря