БЕССАРАБСЬКИЙ РИНОК РЕСТАВРУЮТЬ. Фото

Влада Києва вирішила провести реставрацію будівлі критого ринку на Бессарабській площі, 2 у Шевченківському районі міста.

Рішення прийнято з метою приведення будівлі до належного санітарно-технічного стану і забезпечення безаварійної експлуатації, повідомляє УНІАН із посиланням на відповідне розпорядження КМДА.

Замовником проектних робіт та робіт з реставрації визначено КП "Бессарабський ринок", за яким на праві господарського відання закріплена будівля.

Всередині ринку

Підприємство до початку виконання робіт повинно одержати дозволи Міністерства культури, місцевого органу у сфері охорони культурної спадщини – управління охорони культурної спадщини КМДА на проведення робіт.

Бессарабка від бульвару Шевченка. Фото 1990 року

Бессарабський ринок — критий ринок з торговою площею 896 м² на Бессарабській площі (в західному кінці Хрещатика) в Києві. Побудований за рішенням міського самоврядування у 1910-1912 рр. на гроші відомого цукрозаводчика Лазаря Бродського, призначені ним на цю мету в заповіті.

 Бессарабський ринок, 1910-ті роки

Перший критий ринок у Києві, з минулого сторіччя вважається найдорожчим у місті. З 1946 року навпроти ринку розташовано пам'ятник Володимиру Леніну.

Здійснював проект архітектор Михайло Бобрусов. Скульптурне оздоблення (декоративні панно й горельєфи) виконали учні українського скульптора Ф.П.Балавенського, що навчалися у Київському художньому училищі.

 Скульптурні деталі - гуси на ґратах і голова тура (дикого бика - герб Молдови і Бессарабії) над входом. Фото: andriyprokopenko.com

Торгівельний майдан на нинішній Бессарабці існував з XIX сторіччя, поблизу тодішньої міської застави, куди Васильківським шляхом приїздили торговці з півдня України та Бессарабії.

За століття ринок двічі зазнавав руйнації: перший раз у 1937 році, коли горіли крамниці на першому поверсі, другий — під час німецької окупації у роки Другої світової війни.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.