На Волині збирають гроші на пам'ятник німкені, яка врятувала від німців

Мешканці села Берестяне Ківерцівського району Волині збирають кошти на пам'ятник мешканці села Ельзі Шнетінберт, яка в 1943 році врятувала село від знищення німцями.

Про це повідомляє "Волинь-нова".

Ельзу Шнетінберт знали в селі як Ольгу Міцевич, також вона відома за вуличним прізвиськом Німка. Її предки приїхали в Російську імперію y XVIII сторіччі.

"У війну в нашому Берестяному життя кипіло, як у казані. В ньому бували і повстанці, і радянські партизани, і поляки, і німці", — розповів 85-річний мешканець села Кирило Мізун.

За його словами, Берестяне німці вирішили спалити після бою з радянськими партизанами в листопаді 1943 року.

"Після бою 7 сільські хлопчаки бігали в ліс дивитися на забитого генерала. Тоді здерли з нього золоті погони і кашкета, - розповів 83-річний Павло Папежук. - Один із пацанів — його вже немає на світі — заховав свої "трофеї" у клуні в сніп. Німецькі солдати цілком випадково наткнулися на них. Брали солому, розв’язали снопа, а звідти й випала "знахідка".

Німці вирішили покарати село, вважаючи його мешканців причетними до смерті генерала.

Щоб ніхто не втік, власовці [члени Російської визвольної армії, яка воювала на стороні нацистів - ІП] оточили село, а людей стали зганяти до величезної клуні, повідомляє видання. Там назбиралося 200 осіб: старі й молоді, жінки і дітки.

Як згадує 82-річний Антон Борщевич, біля клуні вже стояли каністри з бензином і декілька кулеметів. Саме в цей момент прибігла Шнетінберт й заповзялася щось дуже емоційно пояснювати фашистським офіцерам, які командували каральним загоном. Навіть стала перед ними на коліна.

Нині ми можемо тільки здогадуватися, про що була та розмова. Але всі очевидці погоджуються: саме ця німецька жінка відвернула страшну трагедію. На її благання німці відпустили людей, але попередили, що виходити із села можна тільки дорогою, яка веде на Сильне.

Село спалили, також було спалено у клуні 14 берестянців, які почали втікати до лісу і яких затримали власівці за підозрою у зв'язках із партизанами.

Зараз на могилі Ольги Шнетінберт–Міцевич у Берестяному - старий дубовий хрест, на якому ледве видно дві дати — життя і смерті. Якщо вірити написові на хресті, жінка прожила 95 років.

"Ми хочемо поставити тут пам'ятник, — зазначив краєзнавець Микола Подзюбанчук. - Адже ця жінка варта того, щоб про неї пам'ятали нащадки".

Як відомо у червні 2013 року у селі Вікторяни (Луцький район Волині) відкрили пам’ятник загиблим односельчанам, яких спалили німецькі карателі у червні 1943-го.

Дивіться також інші матеріали за темою "Монументи"

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.