На Волині збирають гроші на пам'ятник німкені, яка врятувала від німців

Мешканці села Берестяне Ківерцівського району Волині збирають кошти на пам'ятник мешканці села Ельзі Шнетінберт, яка в 1943 році врятувала село від знищення німцями.

Про це повідомляє "Волинь-нова".

Ельзу Шнетінберт знали в селі як Ольгу Міцевич, також вона відома за вуличним прізвиськом Німка. Її предки приїхали в Російську імперію y XVIII сторіччі.

"У війну в нашому Берестяному життя кипіло, як у казані. В ньому бували і повстанці, і радянські партизани, і поляки, і німці", — розповів 85-річний мешканець села Кирило Мізун.

За його словами, Берестяне німці вирішили спалити після бою з радянськими партизанами в листопаді 1943 року.

"Після бою 7 сільські хлопчаки бігали в ліс дивитися на забитого генерала. Тоді здерли з нього золоті погони і кашкета, - розповів 83-річний Павло Папежук. - Один із пацанів — його вже немає на світі — заховав свої "трофеї" у клуні в сніп. Німецькі солдати цілком випадково наткнулися на них. Брали солому, розв’язали снопа, а звідти й випала "знахідка".

Німці вирішили покарати село, вважаючи його мешканців причетними до смерті генерала.

Щоб ніхто не втік, власовці [члени Російської визвольної армії, яка воювала на стороні нацистів - ІП] оточили село, а людей стали зганяти до величезної клуні, повідомляє видання. Там назбиралося 200 осіб: старі й молоді, жінки і дітки.

Як згадує 82-річний Антон Борщевич, біля клуні вже стояли каністри з бензином і декілька кулеметів. Саме в цей момент прибігла Шнетінберт й заповзялася щось дуже емоційно пояснювати фашистським офіцерам, які командували каральним загоном. Навіть стала перед ними на коліна.

Нині ми можемо тільки здогадуватися, про що була та розмова. Але всі очевидці погоджуються: саме ця німецька жінка відвернула страшну трагедію. На її благання німці відпустили людей, але попередили, що виходити із села можна тільки дорогою, яка веде на Сильне.

Село спалили, також було спалено у клуні 14 берестянців, які почали втікати до лісу і яких затримали власівці за підозрою у зв'язках із партизанами.

Зараз на могилі Ольги Шнетінберт–Міцевич у Берестяному - старий дубовий хрест, на якому ледве видно дві дати — життя і смерті. Якщо вірити написові на хресті, жінка прожила 95 років.

"Ми хочемо поставити тут пам'ятник, — зазначив краєзнавець Микола Подзюбанчук. - Адже ця жінка варта того, щоб про неї пам'ятали нащадки".

Як відомо у червні 2013 року у селі Вікторяни (Луцький район Волині) відкрили пам’ятник загиблим односельчанам, яких спалили німецькі карателі у червні 1943-го.

Дивіться також інші матеріали за темою "Монументи"

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.