У Києві - виставка про злочини комуністів і нацистів

У Києві напередодні відзначення 80-х роковин Голодомору презентують виставку "Тоталітаризм у Європі: фашизм - нацизм - комунізм".

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Виставка підготовлена Платформою європейської пам’яті та сумління у співпраці з науковими центрами країн Центральної та Східної Європи, які досліджують тоталітарну епоху у власних країнах країні.

Вона розповідає про те, що тоталітаризм — це не тільки СРСР і Німеччина, і не тільки у міжвоєнний період. Це — Україна з 1917 року, країни Прибалтики з 1940 року, Польща з 1939 року, Німеччина з 1933 року, Словенія з 1941 року, Угорщина, Румунія, Болгарія — з 1944 року. Для них епоха тоталітаризму завершилася у 1989-1991 роках.

У виставці представлено історію Литви, Латвії, Естонії, Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Нідерландів, Словенії, Румунії, Болгарії та України у той час, коли їм довелося пережити тоталітарний експеримент над собою. Всі ці країни, крім Нідерландів, потерпіли і від нацизму, і від комунізму.

Час і місце: 22 листопада, п’ятниця, 11:30. Київ, Український дім (вул. Хрещатик, 2).

Експозиція пройде в рамках Міжнародного форуму до 80-х роковин Голодомору, організованого Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду ’32-33 років в Україні.

Платформу європейської пам’яті та сумління було створено у жовтні 2011 року. Наразі ПЄПС об’єднує 37 урядових, академічних та музейних установ із 13 країн Євросоюзу, Молдови, України, а також Канади. Метою організації стало об’єднання зусиль задля поширення інформації про діяльність тоталітарних режимів і вшанування пам’яті жертв.

Від України учасниками ПЄПС є Центр досліджень визвольного руху та Меджліс кримськотатарського народу.

У червні 2012 року на конференції в Європейському парламенті у Брюсселі Платформа заснувала правову експертну групу для роботи над створенням наднаціональної інституції правосуддя для засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом.

23 листопада — Всенародний день пам’яті жертв Голодомор-геноциду 1932-33 років. В цю суботу в Україні і ще 32 країнах світу люди прийдуть до пам'ятних знаків жертвам геноциду та запалять свічки в пам'ять мільйонів вбитих голодом.

У Києві о 14:00 від ст. м. Арсенальна розпочнеться спільна хода до Національного меморіалу Голодомору; з 15:00 — пам’ятні заходи біля  Національного меморіалу Голодомору; о 16:00 — загальнонаціональна хвилина мовчання і початок акції "Запали свічку пам’яті".

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.