У Києві "покращуються" меморіали Другої світової. ФОТО

Меморіали, пов'язані з визволенням Києва від нацистів, перебувають у занедбаному стані. За час, що минув від 60-річного ювілею, знакові місця, які зазвичай відвідуються під час святкування цих подій, було значно "покращено".

Про це повідомляє блогер Микола Афанасьєв.

За словами блогера, "особливо швидко "покращення" відбувалося в період 2010-2012 років".

Меморіал Невідомому солдату у парку Вічної слави має потрощені гранітні плити, зазначає автор.

 

"Покрадені бронзові елементи оформлення замінили на іржаві металеві, - пише Афанасьєв. - Через це майже всі гранітні плити навколо Вічного вогню забруднені іржею":

За словами блогера, красти бронзові елементи оздоблення почали одразу з березня 2010 року. І зараз замість оздоблення алеї з кольорових металів його "покращено на напівзітлілі дошки та перфоровані іржаві металеві листи":

 Крупний план дощок та іржі замість бронзи

На Алеї Полеглих Героїв - єдиному місці, де ще залишилися бронзові елементи оздоблення - покрадено усі їхні кріплення, пише автор:

 Зниклі кріплення

А ось як це виглядало узимку 2010 року:

Бронзові елементи починають замінюватися на залізні

Автор пише: "Покращили і музейний комплекс Великої Вітчизняної війни 1941-1945 року - парканчиком...

...та платним входом до Алеї пам'яті, закладеної до 40-річчя Перемоги...

 

....яку з серпня 2010 використовують у якості організованної громадської вбиральнi".

 Туалет на Алеї Пам'яті

Блогер нагадує, що указ президента "Про заходи у зв'язку з відзначенням 70-ї річниці визволення України від фашистських загарбників та 70-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років" вимагає від урядових органів провести "упорядкування військових поховань, ремонт та реставрацію меморіалів, пам'ятників, обелісків, пам'ятних знаків...".

Нагадаємо, з 2012 року уряд Азарова будує поруч із Алеєю Загиблих Героїв у Парку Слави новий меморіальний комплекс - алею Воїнської Слави.

Відвідини меморіалу Невідомого солдата у Парку Слави - частина державного протоколу України, разом із Меморіалом пам'яті жертв Голодомору. Їх відвідують іноземні делегації під час державних і офіційних візитів.

Дивіться також: "Битва за Київ. Як це було. ФОТО"

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.