"Козаки" на Донбасі сплюндрували пам'ятну дошку соратнику Стуса. ФОТО

У Дружківці (Донецька область) заляпали фарбою пам'ятну дошку Олексі Тихому на фасаді місцевої бібліотеки.

Про це Історичній Правді повідомив голова Донецького обласного товариства імені Олекси Тихого Євген Шаповалов.

За словами Шаповалова, в лютому в Дружківці на вихідних "влаштували козацько-імперську істерію": "Залякали все місто приїздом якихсь віртуальних" бандерівців і "майданців". Привезли на площу Октябрьську два автобуси тітушок і намагалися зіштовхнути лобами дружківчан, організувати бійки та безлад".

 Фото: Євген Шаповалов

"Активну участь в цьому приймали так звані "донські казачкі", - повідомив донеччанин. - Цікаво, що отаманом-хорунжим у них є наш мер Валерій Сергійович Гнатенко. Козаки відкрито виступали за введення в Донбас російських військ і відокремлення Донбасу від України".

Єдиним наслідком недільного козацького шабашу було осквернення пам'ятної дошки Олексі Тихому. Її залили фарбою.

 

Олекса Тихий (1927-1984) жив і працював у Дружківці, в селищі Олексієво-Дружківка. Дисидент, правозахисник, співзасновник Української Гельсінської групи, простий учитель. Убитий у Пермській тюремній лікарні.

Дивіться також: "Олекса Тихий. Думки про рідний донецький край (1972)"

Батько української аеророзвідки – полковник Армії УНР Павло Крицький

До сьогодні історики вважали, що начальник штабу Технічних військ Армії УНР полковник Павло Крицький помер у Львові після 1924 року. Відомою була лише одна його світлина… Однак, прожив він ще більше 20 років у Чехії, а похований у Празі. Вдалось відшукати його могилу. Віднайшлось і більше його фотографії, які вперше публікуються у цій статті…

Година Папуги. Операція «День Незалежності»

Несподівано виявилося, що у таборі діє невидима сила. Вона була подібна до гравітації: її вплив відчувався завжди, але щоб усвідомити її існування треба було, щоб на чиюсь голову впало яблуко. Тим яблуком стали події Дня Незалежності і пригода з фальшивим візитом американського амбасадора. Дехто раптом зрозумів, що та сила мала серед бранців своїх агентів, була поінформована про їх таємні приготування і комунікації. Перше запитання було очевидне: хто перейшов на інший бік?

Чи був Іван Світличний дисидентом?

На перший погляд це питання може здатися дивним, адже усім добре відомий поетичний твір Івана Світличного «Я – дисидент», де він стверджувально відповідає на це питання.

Диво в Чігошті: право на віру за межами соціалізму

«Я нічого не зробив! Я ж навіть нічого не бачив!» - кричав отець Йозеф Тоуфар. Священник другу ніч сидів в карцері – темному вологому приміщенні в підвалі тюрми. Він два дні не їв, шлунок палав від пересоленого супу, який давали «неслухняним» арештантам після декількох днів без їжі. Все тіло боліло – сьогодні знову навідувався інспектор Ладіслав Маха і проводив «екзекуції» - вибивав зізнання. Все тіло було в синяках, ноги опухли. Священник навіть не знав, що знаходиться у спецвідділі тюрми для католицьких священнослужителів у місті Валдіце. І жити йому залишилося декілька днів.