Спецпроект

У Музеї Ханенків - виставка антивоєнних офортів Гойї

Музей Ханенків відкрив для відвідувачів перлину свого графічного зібрання – антивоєнний цикл офортів Франсіско Гойї (1746-1828) "Жахи війни".

На сьогодні це єдина в Україні повна серія гравюр, надрукованих з оригінальних авторських дощок.

Франсіско Гойя був першим художником, який побачив війну саме як Абсолютне Зло. В його офортах не лишилося ані ефектних батальних сцен 18 століття, ані струнких вершників 19-го, ані відчайдушних атак, ані героїчних фортець в облозі. Лише тотальна катастрофа: вірусна епідемія божевілля, через яку люди забувають, що вони є люди.

Гойя працював над антивоєнною серією гравюр у 1810-1820 роках і втілив у 80 аркушах свій травматичний досвід участі в подіях Піренейської війни.

У 1808 році Наполеон, скориставшись народним повстанням в Іспанії, почав завоювання країни, що була політично і стратегічно важливою для французів, оскільки мала контрольований доступ до Середземного моря.

Початкові  аркуші серії "Жахи війни", від  2 до 47, є свідченням репортера, чи навіть "стрімера", який наживо бачив наслідки облоги Сарагоси, бої та партизанські акції поблизу Мадрида.

Ряд гравюр (48-64) документує сцени голодомору, що вразив столицю у 1811 – 1812 роках й забрав 20 тисяч життів.

Сімнадцять останніх аркушів серії – символічні видіння Гойї, роздуми про долю, як він казав, "розчленованої" країни, де після років кривавих воєнних випробувань відновилися деспотична монархія Бурбонів і тортури інквізиції.

З огляду на жорстку цензуру, "Жахи війни" не були опубліковані за життя Гойї. Художник  надрукував лише  пробну серію відбитків, яку подарував своєму другу – історику мистецтв Сеану Бермудесу. Цей зшиток Гойя назвав "Фатальні наслідки кривавої війни Іспанії з Наполеоном та інші вражаючі видіння".

На кожній гравюрі  він від руки написав номер та назву. Відколи у 1828 році Гойя був змушений емігрувати, авторські мідні дошки зберігав його син Хав’єр.

 

Лише у 1863 році Королівська Академія красних мистецтв у Мадриді вперше видала повну серію, давши їй назву "Жахи війни" (Los Desastres de la Guerra). 

Номери та оригінальні написи на аркушах (навіть з орфографічними помилками Гойї) були скопійовані з альбому Бермудеса й вигравірувані на мідних пластинах, з яких здійснювався друк. Академія декілька разів повторювала наклад, востаннє – у 1937 році.

Музей Ханенків володіє відбитками четвертого видання 1906 року, які знавці високо цінують - зокрема завдяки якості паперу.

Музей придбав гравюри у художника М.А. Шаронова напередодні Другої світової війни, у квітні 1941 року.

Виставка триватиме до 25 травня.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.