У Британії відкрили архіви КГБ, вивезені в 1992-му з Росії

Комітет державної безпеки (КГБ) СРСР вважав п'ятьох членів британського істеблішменту, які шпигували на Радянський Союз, безнадійними п'яницями, нездатними зберігати секрети.

Це випливає з щойно розсекречених документів, вивезених із Росії у 1992 році колишнім співробітником архівного управління КГБ, майором Василем Мітрохіним, повідомляє ВВС.

Британські та американські спецслужби вважають архів Мітрохіна найціннішим джерелом інформації про діяльність радянських спецслужб.

Документи, які співробітник архівного відділу Першого головного управління КГБ старанно копіював протягом 12 років, він спочатку ховав у молочних бідонах на дачі, а потім вивіз на Захід. Протягом 20 років до них не було відкритого доступу.

Тепер документи відкрито для доступу в Архівному центрі Черчілля (Кембріджський університет).

Серед тисяч вивезених Мітрохіним документів є також і характеристики британських шпигунів, які працювали на СРСР.

Зокрема, з цих документів можна дізнатися, що думали в КГБ про Гая Берджеса і Дональде Макліні - двох із п'яти студентів Кембриджського університету, завербованих радянською розвідкою в 1930-і роки.

В одному з розсекречених документів говориться, що Берджес "був постійно під впливом алкоголю", а одного разу, будучи п'яним, мало не розкрив той факт, що він шпигує на СРСР.

"Якось, вийшовши з пабу, він упустив на тротуар одну з папок, яку він виніс з міністерства закордонних справ", - йдеться в записці.

Про Дональда Макліна в тій же записці говориться, що "погано вміє зберігати секрети", і що він "постійно п'яний".

Там же сказано, що, судячи з усього, будучи п'яним, він розповів про свою роботу на радянську розвідку одній зі своїх коханок, а також своєму братові.

Розсекречені документи також наочно демонструють вражаючі масштаби шпигунської роботи "кембріджської п'ятірки", якій вдалося проникнути у вищі ешелони британської розвідки.

Наприклад, у першій половині 1945 один лише Берджес передав радянській розвідці 389 документів із грифом "цілком таємно", а в грудні 1949 року він відправив до Москви 168 документів.

Крім Берджеса і Макліна, в "кембриджську п'ятірку" входили Кім Філбі, Ентоні Блант, а також п'ята людина. Вважається, що це був Джон Кернкросс, який працював у міністерстві закордонних справ Британії і в контррозвідці.

Всі п'ятеро були завербовані в студентські роки в Кембріджі. Після університету вони зайняли провідні позиції в британському МЗС, в МІ-5, а також Секретній розвідувальній службі SIS, яку зазвичай називають МІ-6.

Незадовго до закінчення Другої світової війни Кім Філбі був призначений головою відділу МІ-6, що займався Радянським Союзом. Іншими словами, радянському шпигунові було доручене завдання боротьби з радянськими шпигунами.

Василь Мітрохін багато років працював в архівах КДБ і мав доступ до тисяч документів. Він розчарувався в комунізмі і радянському ладі і почав від руки копіювати документи, які, як він вважав, могли б бути цікаві західним країнам.

Його втеча до Великобританії вважається величезним успіхом британських спецслужб, оскільки привезені ним документи пролили світло на операції радянської розвідки в роки холодної війни.

Сам Мітрохін заявляв, що хотів би, щоб його записи були б доступні широкій публіці. Він помер в 2004 році, і його родичі разом з Архівним центром імені Черчілля в Кембриджі багато зробили для того, щоб втілити це його бажання в життя.

У Центрі імені Черчілля зараз відкриті для перегляду 19 з 33 папок із записами, зробленими Василем Мітрохіним. Частина інформації з архіву Мітрохіна досі залишається засекреченою.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".

Перший з українців у США, який став професором університету і доктором філософії

У списку "українських антирадянських діячів в Америці", складеному органами одпу срср у 1929 році, під номером 24 значиться Олександр Неприцький-Грановський. На той час він був першим із українців у США, хто здобув ступінь доктора філософії в галузі біологічних наук і звання професора американського університету. Таких, як він – успішних, авторитетних, перспективних діячів, – чекісти ставили на оперативний облік, збирали на них досьє і з урахуванням отриманої інформації приймали рішення, що з ними робити далі.

Голодомор у житті та творчості художника Михайла Дмитренка

Михайло Дмитренко пережив Голодомор і одним із перших відобразив у творчості цей катастрофічний для українців досвід – результат злочину комуністичного режиму з центром у Москві. Найвідомішим твором Дмитренка на тему української трагедії у 1932–1933 рр. є картина "1933", написана в 1963-му до 30-х роковин Голодомору.