В Білорусі вшанували 500-річчя перемоги над Москвою. ФОТО

На Крапивенському полі під Оршею (Вітебська область Білорусі), де в 1514 році війська Великого князівства Литовського та Руського розгромили армію Великого князівства Московського, встановлено пам'ятні знаки.

Про це повідомляє Наша ніва.

На полі битви над дніпровською кручею розмістили барельєфи з портретами полководців Великого князівства Литовського та Руського: Костянтина Острозького, Юрія Радзивілла, Івана Сапіги.

 
 Великий гетьман ВКЛ, князь Костянтин Острозький
Юрій "Геркулес" Радзивіл, в 1514 році - київський воєвода

На інших каменях вибиті ювілейні дати і слова з пісні "Про битву під Оршею".

 
 Фото: nn.by

Пісня "Про битву під Оршею"

Це було зроблено напередодні 500-річного ювілею великої перемоги, зазначає видання.

Битва під Оршею відбулася 8 вересня 1514 року. Тоді 30-тисячне військо Великого князівства Литовського та Руського (ВКЛ) на чолі з гетьманом Острозьким розбило переважаючі сили Московського князівства.

 Князь Костянтин Острозький (сивий бородань на коні) керує діями артилеристів у битві під Оршею. Фрагмент картини 1520-30-х років. Видно біло-червоні прапорці на списах литовсько-руської кінноти - у Білорусі побутує думка, що це перша поява кольорів національного прапора

Оршанський бій був прикладом фахового маневру високоспеціалізованими підрозділами Острозького (піхота, легка кіннота, важка кіннота, артилерія, сапери) і використання особливостей ландшафту (одна з перших в історії артилерійських засідок).

Битва стала найбільшою перемогою ВКЛ у війнах проти Москви. В Білорусі дата битви є неофіційним святом білоруської зброї. На офіційному рівні влада забороняє урочистості з нагоди Оршанського бою. Тим часом у Литві 2014 рік проголошений Роком битви під Оршею.

Сучасний білоруський креатив :)

Нагадуємо, що в понеділок, 8 вересня 2014 року відбудеться лекція "Історичної Правди", де можна буде дізнатися про всі деталі Оршанської битви, її учасників, зброю і наслідки.

Також: "Битва під Оршею. Князь Острозький проти князя Московського"

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.