Польський інститут нацпам’яті завершив розслідування смерті мера Варшави

Прокурори Інституту національної пам’яті Польщі - Комісії з розслідування злочинів проти польської нації 8 вересня 2014 завершили розслідування вбивства Президента міста Варшава Стефана Сташинського.

Про це повідомляє сайт установи.

На підставі зібраних фактичних даних встановлено, що міський голова був заарештований у будівлі ратуші в Варшаві співробітниками гестапо 27 жовтня 1939 р. У тюрмі Сташинський залишався до 22 або 23 грудня 1939 р., а потім був вивезений в невідомому напрямку.

До розслідування були залучені дані з архівів Польщі та Німеччини. В результаті були остаточно спростовані численні версії про смерть Сташинського у нацистських концтаборах чи в’язницях в період з 1940 по 1945 р.

Зібрані в ході розслідування докази беззаперечно доводять, що мер Варшави був розстріляний в період між 21 і 23 грудня 1939 року в місті чи його околицях.

Безпосередніми виконавцями злочину були обершарфюрер Герман Шимманн, гауптшарфюрер Вебер і унтершарфюрер Перлбах. Утім, слідству так і не вдалося встановити однозначно, хто саме з функціонерів окупаційної адміністрації видав наказ вбити Сташинського.

Мер Варшави Стефан Сташинський

Легендарний мер Варшави у вересні 1939 р. щоденними зверненнями підтримував бойовий дух захисників польської столиці, і залишався на своїй посаді до останнього дня боїв. Він відмолвився скористатися для евакуації присланим спеціально за ним літаком і повідомив уряд, що хоче розділити долю решти оборонців столиці.

Слідство у справі Сташинського розпочали іще слідчі органи Польської Народної Республіки у 1969-1972 роках. Воно було відновлено Інститутом національної пам’яті Польщі у 2005 році.

Нагадуємо, згідно із чинним законодавством Інститут нацпам’яті Польші має право вести слідчі дії в усіх справах, що стосуються періоду з 1939 по 1989 р., кримінально переслідуючи злочини проти польської нації.  Крім того, ця установа координує люстрацію в сучасній Польщі.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".